Зенітна самохідна установка "Шилка". ЗСУ-23-4 "Шилка"

У перші ж два десятиліття після своєї появи авіація стала грізною бойовою силою. Природно, відразу ж почали з`являтися засоби для протидії її руйнівному натиску. Навіть найпростіші аероплани часів Першої світової війни могли наносити військам протиборчих сторін значних втрат. Потім була Іспанія, Абіссінії і багато інших конфлікти, які пройшли із застосуванням літаків, що бомбили часто беззахисні позиції або мирні селища, не зустрічаючи опору. Однак масове протидія авіації почалося в 1939 році, коли трапилася Друга світова війна. Артилерія ППО стала окремим видом озброєнь. Найчастіше головну проблему наземних військ представляли ворожі штурмовики, що діють на малих висотах і завдають точні бомбові удари. Ця ситуація за останні сім десятиліть принципово не змінилася.

Історична підгрунтя концепції «Шилки»

Уже наприкінці двадцятих років XX століття багато виробників озброєнь, передбачаючи зростаючий попит, зайнялися розробкою систем скорострільною артилерії, призначеної переважно для боротьби з повітряними цілями. В результаті з`явилися зразки малокаліберних гармат на турельних штативах, забезпечені круговими поворотними механізмами. Прикладами можуть служити німецькі зенітні автомати FlaK (скорочення від Flugzeugabwehrkanone), прийняті на озброєння Вермахту в 1934 році. Вони в ході розпочатої через п`ять років війни неодноразово модернізувалися і вироблялися величезними тиражами. Велику популярність здобули «Ерлікон», розроблені у Швейцарії (1927) і застосовувалися усіма воюючими сторонами Другої світової. Системи показали високу ефективність при ураженні літаків штурмової авіації, змушених діяти на малій висоті. Калібр цих скорострільних знарядь зазвичай становив 20 мм при різній довжині патрона (від обсягу ВВ в гільзі залежить початкова швидкість, а отже, і далекобійність). Збільшення скорострільності досягалося застосуванням багатостовбурних систем. Так сформувалася загальна концепція, за якою в подальшому створювалася радянська зенітна самохідна установка «Шилка».

Навіщо потрібна самохідна скорострільна зенітка

У 50-ті роки з`явилася ракетна техніка, в тому числі і зенітна. Стратегічні бомбардувальники і літаки-розвідники, раніше відчували себе цілком упевнено в чужому небі, раптом втратили свою недосяжність. Звичайно, і розвиток авіації йшло по шляху збільшення стелі і швидкості, але звичайним штурмовикам з`являтися над позиціями противника стало небезпечно. Правда, у них був один надійний спосіб не потрапити під удар ракети ППО, і полягав він у заході на ціль на гранично малій висоті. Станом на кінець 60-х зенітна артилерія СРСР не була готова відбивати удари літаків противника, що летять по настильній траєкторії з високою швидкістю. Час реагування виявилося вкрай малим, людина навіть з найшвидшими «боксерськими» рефлексами не міг фізично встигнути відкрити вогонь, а тим більше потрапити в ціль, миготять в небі лічені секунди. Була потрібна автоматизація та надійні системи виявлення. У 1957 році секретним постановою Ради Міністрів було ініційовано початок робіт зі створення скорострільних ЗСУ. Придумали і назва: зенітна самохідна установка «Шилка». Справа була за малим: спроектувати і виготовити її.

Якою бути ЗСУ?

Вимоги до нової техніки включали безліч пунктів, серед яких були багато унікальні для наших зброярів. Ось деякі з них:

- Зенітка «Шилка» повинна мати вбудовану РЛС для виявлення ворожих літальних апаратів.

- Калібр - 23 мм. Він, звичайно, невеликий, але практика попередніх бойових дій показувала, що при високій скорострільності розривної осколковий заряд цілком може нанести ушкодження, достатні для нейтралізації боєздатності атакуючого апарату.

- У складі системи має бути автоматичне пристрій, що виробляє алгоритм супроводу мети під час ведення вогню, що ведеться в різних умовах, у тому числі і з ходу. Якщо враховувати елементну базу середини XX століття, завдання не з простих.

- Установка «Шилка» повинна бути самохідної, здатної рухатися по пересіченій місцевості не гірше за будь танка.

Гармати

Артилерія СРСР зі сталінських часів була кращою в світі, тому у всьому, що стосувалося «стволів», питань не виникло. Залишалося лише вибрати оптимальний варіант заряджаючого механізму (найкращим був визнаний стрічковий). Автоматична гармата 23-мм калібру «Амур» АЗП-23 з вражаючою «продуктивністю» в 3400 постр. / Хв. потребувала примусовому рідинному охолодженні (антифризом або водою), але справа того варте. Будь-яка мета в радіусі від 200 м до 2,5 км мала мало шансів вціліти, потрапивши в перехрестя прицілу. Стовбури були забезпечені системою стабілізації, управління їх положенням здійснювалося за допомогою гідроприводів. Гармат було чотири.

Де поставити антену РЛС?

ЗСУ-23 «Шилка» конструктивно виконана за класичною схемою з бойовим відділенням, кормової силовою установкою, задньої трансмісією і рухомий вежею. Деякі проблеми виникли з розміщенням антени РЛС. Між стовбурами розміщувати її було нераціонально, металеві деталі могли стати екраном для випускаються і прийнятих сигналів. Бічне положення загрожувало механічним руйнуванням «тарілки» від вібрацій, що виникають при стрільбі. До того ж в умовах сильного електронної протидії (виставлення перешкод) був передбачений варіант ручного управління з прицілюванням через візир навідника, і конструкція випромінювача могла перекривати огляд. В результаті антену виконали складаний і розмістили її над силовим відділенням на кормі.

Мотор і ходова

Ходова частина запозичена у легкого танка ПТ-76. Вона включає шість опорних ковзанок по кожному борту. Амортизатори торсіонні, гусениці забезпечені гумовими втулками-ущільнювачами для захисту від передчасного зносу.

Двигун форсований (В6Р), потужністю 280 л. с., з ежекционной системою охолодження. Трансмісія п`ятишвидкісна, забезпечує діапазон від 30 км / год (по складній місцевості) до 50 км / год (по шосе). Запас ходу без дозаправки - до 450 км / год при повністю залитих баках.

Установка ЗУ-23 забезпечена досконалою системою повітряної фільтрації, що включає лабіринтову систему перегородок, а також додатковим відсівом забруднень вихлопним газом.

Загальна маса машини - 21 т, у тому числі вежі - більше 8 т.

Прилади

Електронна техніка, якою комплектується зенітна самохідна установка «Шилка», об`єднана в єдину систему управління стрільбою РПК-2М. До складу радиоприборного комплексу входить РЛС (1РЛ33М2, зібрана на лампової елементної базі), бортовий комп`ютер (За часів створення зразка його називали лічильно-вирішальним приладом), система захисту від радіоперешкод, дублюючий оптичний візир.

Комплекс забезпечує можливість виявлення цілі (на дистанції до 20 км), її автоматичного супроводу (до 15 км), зміна несучої частоти імпульсів у разі постановки перешкод (вобуляція), обчислення параметрів вогню для досягнення високої ймовірності попадання снарядів. Система може працювати в п`яти режимах, в тому числі запам`ятовувати координати об`єкта, визначати його ракурсні кільця і вести стрільбу по наземних цілях.

Зовнішня зв`язок здійснюється по радіостанції Р-123М, внутрішня - по інтеркому ТПУ-4.

Поважний вік і досвід застосування

Зенітна самохідна установка «Шилка» прийнята на озброєння вже боле півстоліття тому. Незважаючи на такий поважний для протиповітряного зброї вік, чотири десятки держав донині мають її в арсеналі своїх збройних сил. Ізраїльська армія, в 1973 році випробувала на своїх літаках нищівної дію чотирьох стовбурів цієї СЗУ, продовжує використовувати шістдесят примірників, захоплених у Єгипту плюс додатково куплених пізніше. Крім республік, раніше складали СРСР, радянські зенітки готові в разі війни застосувати багато держави Африки, Азії та арабського світу. У деяких їх них є досвід бойового застосування цих систем ППО, що встигли повоювати і на Близькому Сході, і у В`єтнамі (причому аж ніяк не зі слабкими супротивниками). Є вони і в арміях колишніх країн Варшавського договору, причому в чималій кількості. І що характерно: ЗУ-23 ніде і ніхто не називає антикваріатом або іншим прізвищем, що характеризує застарілу зброю.

Модернізації та перспективи

Так, вже не юна стара добра «Шилка». Зенітна установка пережила кілька модернізацій, які ставили метою поліпшення роботи та підвищення надійності. Вона навчилася відрізняти свої літаки від чужих, стала діяти швидше, електроніка отримала нові блоки на сучасній елементній базі. Останній «апгрейд» пройшов в дев`яності, тоді ж, по всій видимості, модернізаційний потенціал цієї системи вичерпався. На зміну «Шилка» приходять «Тунгуски» та інші СЗУ, що володіють куди більш серйозними можливостями. Сучасний бойовий вертоліт може вразити ЗУ-23 з недоступною для нього дистанції. Що поробиш, прогрес ...