Система показників рентабельності: спільні проблеми оцінки нематеріальних активів

Система показників рентабельності в міру поширення економіки інноваційного типу, зазнає істотні зміни - вельми часто зустрічаються випадки перевищення вартості нематеріальних активів того чи іншого підприємства над її матеріальними активами. Таке положення робить оцінку подібних активів вкрай необхідною.

Первісною вартістю нематеріальних активів вважається сума грошей, рівна величині оплати, сплачена або нарахована при функціонуванні активу цілях.

Майновий підхід до оцінки таких видів майна, як НМА зазвичай буває поганий тим, що:

1) розрахований, в першу чергу, на оцінку ліквідаційної вартості, а не його вартості як действующего-

2) виступає у випадках, коли система показників рентабельності підприємства включає абсолютно штучний питання про те, у скільки обійшлося б відтворення об`єкта оцінки сьогодні зі збереженням всіх накопичених до цього моменту видів його зносу.

Методики витратного підходу вважаються неперспективними, так як в ній не відбивається динаміка показників рентабельності, і на практиці використовуються вкрай рідко. Застосовується даний підхід як перевірочного при оцінці нематеріального активу іншими методиками.

Система показників рентабельності, що включає конкретні методики, що входять до групи ринкового підходу, розрізняються головним чином тим, який різновид інформації по операціях приймається як аналітичної основи.

При використанні методики галузевих стандартів потрібен великий практичний досвід для того, щоб правильно використовувати дані, так як процес визначення середніх галузевих ставок роялті не можна визнати цілком коректним. Вельми поширеними є різні публікації про середньостатистичні розміри ставок періодичних грошових відрахувань (ставок роялті), які представляють собою відсоткову частку доходу ліцензіата, передану ліцензіару в якості винагороди.

Таким методом визначається ймовірна частка виручки виробника продукції з використанням нематеріального активу, на яку може претендувати власник у разі передачі цього активу.

Система показників рентабельності в цьому випадку, ґрунтується на тому, що всі прийоми цього методу спираються на теоретичну базу статистики - репрезентативну теорію вимірювань. Тут головне - правильно вибрати адекватні критерії. Застосування методики ранжирування вимагає великої обачності у призначенні шкал для ваг і оціночних балів і акуратності у виборі еталонної угоди.

Головна складність ринкового принципу в оцінюванні інтелектуальної власності полягає в тому, що ринки відповідних суто індивідуалізованих об`єктів, як правило, дуже невеликі та інформаційно непрозорі. Умови угод з об`єктами і правами інтелектуальної власності найчастіше секретні. Ці об`єкти переважно взагалі практично неліквідні і сформована система показників рентабельності їх може просто «не помітити».

Дохідний метод заснований на розрахунку доходів, очікуваних у майбутньому. Визначення вартості тут виробляється методами розрахунку вартості: прямий капіталізаціі- дисконтування грошових потоков- валового мультиплікатора.

Перший з них - це розрахунок, який заснований на передбачуваному річному доході по об`єкту оцінки, діленим на коефіцієнт капіталізації. Метод валового мультиплікатора - це розрахунок вартості, який заснований на відомостях про вартість продажів, валовому доході і дійсному валовому доході.

Оцінка інтелектуальної власності на основі цього методу дає дуже невеликі і іноді явно занижені величини вартості. Важливо мати на увазі і фактор часу (різночасових доходів і витрат) і ризики бізнесу.

Серед розглянутих вище підходів було б доцільно віддавати пріоритет ринкового підходу, але тільки за умови, якщо оцінюваного об`єкту можна дійсно знайти близький аналог, за яким доступна інформація про умови угод, реально мали місце.

Розрахунки вартості інтелектуальної власності представляється найбільш складним і пов`язаним з найбільшою кількістю невизначеностей розділом діяльності з оцінки власності. І хоча економісти нашого часу для вивчення кількісних і якісних економічних взаємозв`язків за допомогою спеціальних моделей нематеріальних активів, використовуючи економетрику, намагаються обгрунтувати і вивести формули - цілком вирішити це питання неможливо. У деяких країнах оцінку НМА розглядають як окремий процес розрахунку. При цьому дана оцінка завжди прив`язана до оцінки вартості бізнесу. Тут система показників рентабельності передбачає, що оцінювати кожен об`єкт нематеріальних активів значно важче, ніж виробляти оцінку бізнесу в цілому.

У той же час у зв`язку з різким підвищенням в індустріально розвинених країнах ролі галузей, де цінними є об`єкти і права інтелектуальної власності, актуальною бачиться методологія і методика відповідних розрахунків. Мірою солідності цих розрахунків повинна служити не стільки їх насиченість складними формулами, скільки продуманість економічного змісту.