Танк Т-34 очима американських експертів

Радянський Т-34 вважається шедевром світового танкобудування. У його конструкції застосовані технічні рішення, набагато випередили свій час, використовувані розробниками бронетехніки донині. Тим більше цікаві зауваження, зроблені інженерами з США, які отримали можливість у 1943 році ознайомитися з цією машиною на військовій базі в Абердіні, штат Меріленд, куди її доставили з Мурманська транспортним судном. Їм було цікаво дізнатися, за якими параметрами перевершує Т-34 американський танк «Шерман», масово випускався в той час, в тому числі і для поставок по ленд-лізу в СРСР.

В першу чергу інженери зі Сполучених Штатів, згідно з опублікованими в наш час звітам, звернули увагу, як не дивно, на другорядні деталі. В умовах сверхмассового виробництва воєнних років якість виконання окремих вузлів і металургійних матеріалів, на жаль, залишало бажати кращого. Зауваження стосувалися довговічності трансмісії танка Т-34, спрямованості його вихлопних патрубків, що створюють багато пилу, недостатньою гідроізолювання корпусу, низького рівня комфорту для екіпажу.

Позначалося своєрідне розуміння союзниками характеру бойових дій проти Німеччини. Готуючись до висадки в Європі, американські військові фахівці припускали досить спокійну і йде за планом військову операцію, в якій танки будуть грати лише допоміжну роль, діючи приблизно за тією ж тактичною схемою, що і в Африці.

Втім, були й слушні зауваження, що стосуються якості зварних швів і системи повітряної фільтрації Т-34, недостатньо ефективна робота якої зменшувала моторесурс. У цьому також виявлялася деяка наївність американських фахівців, сильно завищують у своїх розрахунках тривалість життя техніки як радянської, так і німецької в умовах інтенсивних бойових дій. Як правило, бойові машини не встигали зноситися, а вже про зручність для танкістів і думати було ніколи, як і про пилу, жене танковими колонами.

Згодом радянські інженери допрацювали повітряні фільтри. Недооціненим залишився V-подібний 400-сильний дизель В-2-34, виготовлений з алюмінію, встановлений на Т-34. Це теж був шедевр, і створити що-небудь подібне ні в однієї з західних країн - і союзників, і супротивників СРСР - не виходило ще багато років.

У звіті Абердинського групи нічого не сказано і про революційну компонуванні. Заднє розташування провідних ковзанок створює величезну перевагу в зниженні профілю танка і зменшує його масу, але щоб переконатися в цьому, західним фахівцям знадобилося ще кілька років.

Суцільносталеві гусениці в СРСР проводилися вимушено, через дефіцит гуми, але це технічне рішення виявилося оптимальним.

Пружинна підвіска «Крісті» - американський винахід, зовсім оцінене в США ні в двадцяті роки, ні після вивчення досвіду її практичного застосування в СРСР. А адже радянські танки Т-34, БТ-7, БТ-5 оснащені саме такою системою амортизації.

Американська дослідницька група вказувала на недоліки у виконанні зварних з`єднань в той час, коли промисловість США щосили виробляла танки з клепаними корпусами.

Вказуючи на невеликий запас ходу, танкобудівники зі Сполучених Штатів якось забули про те, що у «Шермана» він ще менше. Іншими словами, в силу власного снобізму корисної інформації від отриманої техніки американські інженери отримали мало. Доставлений з СРСР екземпляр був використаний в якості мішені і знищений. Зате результатами їхніх досліджень скористалися радянські фахівці для подальшого вдосконалення нашої бойової техніки. І тільки після війни, в 1946 році, американці зрозуміли, що для того, щоб перемагати, потрібно багато чому вчитися у росіян, у тому числі і тому, як будувати танки, давши старт кампанії з переозброєння своїх сухопутних військ.