Року правління Горбачова - провал чи успіх?

Роки правління М. С. Горбачова, напевно, гідно оцінять трохи пізніше, коли звинувачення в падінні Радянського Союзу відійдуть в сторону, а підведення підсумків його діяльності буде проглядатися крізь призму державних, громадських, але не приватних інтересів. У цьому короткому огляді ми постараємося поглянути на колишнього президента СРСР саме з цієї точки зору, а заодно зрозуміти, в чому ж виявився правий Михайло Сергійович і де сталася фатальна помилка, яка призвела до такого негативно-нейтрального сприйняття цієї, безумовно, видатної особистості.

Але перш за все потрібно сказати кілька слів про саму персони. Горбачов, роки правління якого випадають на другу половину 80-х, сам по собі представляє зразок розчарувався в радянській владі класичного радянського комуніста. Він щиро вірив у більшовицьку непорочність державних задумок Леніна, був дійсно щирим антисталіністом і також щиро вважав, що епоха Брежнєва - це епоха застою, неможливості далі розвиватися, громадського і політичного глухого кута. Тому знамениті квітневі тези 1985 представляли своєрідну декларацію нового партійного курсу, який, по ідеї, повинен був пропонувати сценарії деконструкції морально застарілої радянської державної машини. Однак цього зроблено не було.

Більше того, вже в травні того ж року були проголошені два протилежних наміри. В економіці - курс на прискорення, не підкріплений практичними кроками і планом реформування. Чи то в моральній сфері, чи то в тій же економіці - початок антиалкогольної кампанії. В результаті, починаючи з першого року правління Горбачова, стало очевидно, що почалася епоха змін і одночасно - непослідовних рішень. Втім, першого секретаря ЦК КПРС в певному сенсі можна зрозуміти: очолюючи величезну країну, він розумів, що ці зміни не просто потрібні, вони необхідні, але які саме і яка повинна бути при цьому логіка дій, він, швидше за все, не мав уявлення.

До того ж потрібно було вирішувати зовсім інші завдання: втихомирювати «стару гвардію», що перешкоджає реформам, збирати свою команду і пропонувати новий соціальний контракт суспільству. У результаті через рік вийшло «житлово-комунальне» розпорядження партії, завдяки якому люди зуміли безкоштовно отримати в приватну власність (юридично цей статус був оформлений трохи пізніше) квартири, приміські будинки і ділянки. Виходить, що якраз з точки зору особистісних інтересів, роки правління Горбачова виявилися найбільш вигідні. Люди отримали можливість працювати на себе. Тоді ж легалізували кооперативний рух, законодавчо оформили правову базу для створення спільних підприємств з іноземним капіталом і можливості ведення підприємницької діяльності. Хто тепер скаже, що роки правління Горбачова пройшли даром? Інша справа, що непмани були змушені працювати під силовий і адміністративної дахом партії. Але хіба така ситуація з тих пір принципово змінилася?

Літо 1987 року - знаменна пора. Фактично з цього моменту почалася практична перебудова. Гласність, свобода слова, курс на роззброєння, звільнення від ядерної зброї, закінчення «холодної війни» і конструктивний діалог зі світом, не тільки із Заходом. Виведення військ з Афганістану, поява альтернативних внутрішньопартійних платформ, з`їзд народних депутатів, розвиток громадського руху та оформлення політичних, соціальних та економічних вимог до влади - все це року правління Горбачова. Насправді друга половина 80-х - це епоха соціальної класифікації тоді ще радянського суспільства, де кожен елемент, професійна група, клас, суспільство за інтересами жили в надії, що їхні інтереси будуть уточнені, а всі громадяни отримають пряму можливість впливати на прийняття державних рішень.

І останнє. Року правління Горбачова - це реабілітація репресованого покоління 20-50-х років. Покоління, яке «робило» революцію і помилки якого намагався виправити Михайло Сергійович. Втім, а чи багато можна зробити без партії, державного апарату і в умовах постійних позиційних боїв то з владою, яка начебто тобі належить, то з народом, який тебе не обирав. Відсутність прямої легітимності, напевно, і є та головна причина, внаслідок якої політика перебудови була практично повністю провалена.