Духовно-моральне виховання школярів (ФГОС): заходи

Історія розвитку народів, націй і цивілізацій доводить, що подолання складності світу і його освоєння здійснюється з опорою на духовність і віру. Доцільно звернути увагу на те, що на сучасному етапі розвитку суспільства серед учених спостерігається неоднозначне ставлення до виховного ідеалу і змістом духовно-моральної теми. Духовно-моральне виховання школярів має формувати особистість дитини на принципах християнської моралі, виховувати у підростаючого покоління глибоку любов до свого народу, його культурі, відданість Батьківщині, сприяти становленню високого професіоналізму особистості і тим самим наповнити високодуховним змістом сучасний ідеал виховання.

Шкільна практика виховання доводить, що ніякі педагогічні системи, ніяке програмне викладання моралі не можуть замінити особистого впливу людини на людину, впливу вчителя на учня. Доля майбутнього нації завжди визначається значимістю інтелігенції, яка тримає в своїх руках розвиток освіти, науки і культури.

Виховують не знання, а люди

Вчителі, як деякі з представників елітного прошарку суспільства, поряд з вченими, лікарями, художниками можуть сприяти розквіту нації і збагачувати духовно-моральне виховання школярів. ФГОС (федеральний державний освітній стандарт) другого покоління повинен прискорювати ці процеси.

Виховують, як правило, не знання, а люди, які несуть ці знання. Учитель, як духовний наставник, може виростити високодуховну особистість тільки в тому випадку, коли, по-перше, в державі зміниться його соціальний статус (Суспільство має зрозуміти виняткове значення професійної місії вчителя - зведення собору дитячої душі) - по-друге, процес цілеспрямованого, планомірного, систематичного самовдосконалення стане необхідним, життєво важливою умовою існування вчителі, це сприятиме розкриттю його духовно-морального потенціалу як людини, як громадянина і як професіонала.

Релігійність і патріотизм - головні джерела виховання

В останнє десятиліття все більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків, проводячи духовно-моральне виховання старших школярів, звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійким, універсальним, не схильним політичної та ідеологічної кон`юнктури.

Перехідний період, який переживає сьогодні суспільство, глибокі і системні реформи у вітчизняній освіті - це виклик для світських і духовних вихователів з пошуку нових концепцій, шляхів та підходів, методів і засобів у вирішенні складних проблем побудови високодуховного громадянського суспільства. Тому формування духовного світу дітей та учнівської молоді, духовності як провідного якості особистості - велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги широкої педагогічної громадськості.

Прогресивні педагоги все гостріше ставлять на перше місце в освіті - духовно-моральне виховання школярів. Заходи, що проводяться з метою підняття релігійності та патріотизму у дітей - головні джерела духовного виховання з часів Київської Русі. Служіння Богові й Батьківщині - дві абсолютні цінності слов`янського народу.

Духовно-моральна парадигма

Поступове зростання теоретичних знань протягом другої половини XX століття можна простежити на прикладах зміни парадигм і концепцій освіти, навчання, виховання. Парадигма - модель, система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, прийнята за зразок для вирішення наукових завдань членами певного наукового товариства. Духовно-моральна парадигма виховання визначає основним джерелом розвитку особистості її духовність, в її основі - взаємодія вчителя та учнів, засноване на системі християнських цінностей.

Мета - Служба Богу і Батьківщині. Це завдання в навчанні як одну з основних визначив Всеросійська інтернет-педрада. Духовно-моральне виховання школярів - це створення таких умов життєдіяльності дитини, в яких він міг би досягти вершин у своєму розвитку, вершин своєї духовності та моральності, інтелекту і чуттєвої сфери, фізичного стану і творчих досягнень через утвердження християнських цінностей в житті, через залучення до цінностей культури. Духовно-моральна парадигма виховання - це цілеспрямований духовно-орієнтований процес становлення у дитини ієрархічного світу цінностей, який визначає мету і сенс власного буття.

Принцип побудови сучасного виховного процесу

Аналіз педагогічної спадщини дозволяє стверджувати, що покращився духовно-моральне виховання школярів. ФГОС дає чітке визначення принципів побудови сучасного виховного процесу на основі духовно-моральної моделі виховання:

• національна самоідентифікація особистості;
• єдність культурної, духовної та інтелектуальної освітньої середовища;
• релігійна образованность;
• співвідношення загальної мети з завданням розвитку духовності дитини;
• інтеграція розуму і віри.

Ці принципи реалізуються через систему правил моральної поведінки, що дозволяє як учневі, так і вчителю в процесі духовно-морального взаємодії усвідомлювати вектор особистісного зростання і відчувати значимість своєї особистості для інших людей.

Зміст даної моделі виховання ставить цілі духовно-морального виховання школярів з оволодіння абсолютно вічними, християнськими, національними, громадянськими, екологічними, естетичними, інтелектуальними цінностями буття. Механізмом функціонування духовно-моральної парадигми видатного педагога в сучасних умовах організації та функціонування навчально-вихованого процесу є ціннісно-смисловий духовне високоморальне особистісне орієнтоване взаємодія вчителя та учнів. Ці положення вимагають свого подальшого обґрунтування, що дозволить створити систему методів, прийомів і засобів, видів і форм професійної діяльності вчителя і остаточно вирішить проблеми духовно-морального виховання школярів.

Педагог як ключова фігура

Ключовою фігурою сучасних процесів модернізації системи національного виховання, безперечно, є педагог. Рівень професійної та особистісної культури педагога повинен на належному рівні забезпечувати духовно-моральне виховання школярів. ФГОС тягне нові вимоги до професійної та особистісної культури педагога, рекомендує проводити суттєві зміни в методології, змісті, технології неперервної педагогічної освіти, а також привести їх у відповідність з освітніми та культурними реаліями. Однак головним все ж залишається питання професійної та особистісної компетентності вчителя з питання якості організації виховного процесу в сучасному загальноосвітньому закладі.

Компетентність

Компетентність розглядається педагогічною наукою як концепція духовно-морального виховання школярів, а також як здатність особистості вчителя кваліфіковано і ефективно діяти не тільки в стандартних умовах, але і вирішувати професійні завдання в ситуаціях, що вимагають творчого підходу.

У більшості країн показником здійснення вчителем своєї професійної місії є компетентність як інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен, що поєднує в собі мотиваційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний компоненти. Завдання духовно-морального виховання школярів включають в себе методологічну, психолого-педагогічну, спеціально-предметну і методичну складові. Проте всі вони є похідними від його світоглядної компетенції, визначають вектор особистісного зростання вчителя як людини, громадянина і професіонала.

Комплекс сформованих ключових світоглядних компетенцій представлений в життя вчителя соціальній, економічній, полікультурної, інформаційно-комунікативної, політико-правової, а також компетентністю в сфері особистісного життя.

Одним з центральних понять педагогіки є поняття особистості. Вчення про особистість - методологічна основа будь-якої педагогічної системи. Сучасний вчитель повинен розуміти, що формування особистості дитини стосується не тільки розвитку провідних психічних процесів, але в першу чергу це духовно моральне виховання школярів. "Картинки про добро і зло", які сьогодні подаються у сучасній світській педагогіці, носять відносний характер, в християнській релігії зло не можна виправдати і естетизувати.

Світоглядна ерудиція

Світоглядна ерудиція вчителя полягає у формуванні особливого духовного стилю професійної діяльності, спілкування і відносин, і впливає на духовно-моральне виховання школярів. ФГОС в новій редакції дає поштовх вчителю до прагнення стати високодуховною особистістю, виховувати в собі ряд якостей, які характеризують його життєву позицію як постійне переважання духовних цінностей над матеріальними, прагнення до кращого, що особливо повинно бути помітно по його високоморальної діяльності, спрямованості на розвиток власних здібностей, таланту, творчих сил, усвідомлення критерію вибору цінностей - християнська мораль, національна культура, розширення можливостей осягнення щастя.

Духовно-моральне виховання школярів: заходи

1. Становлення моральності, прагнення особистості до духовної досконалості (незмінне проходження нормам моралі в будь-яких життєвих ситуаціях).
2. Оволодіння змістом духовної культури народу (глибокі знання в галузі мистецтва, міфології, світової та вітчизняної літератури, широка ерудиція, самостійні оцінні судження, компетентність у галузі національної культури, її релігійної складової: іконопис, храмова культура, духовна музика-інтерес до внутрішнього світу особистості, інтерес до філософських і релігійних навчань).
3. Становлення громадянськості, національної самосвідомості (Глибокі знання історії та традицій свого народу, своєї родини, розвинене почуття обов`язку і відповідальності перед своєю країною і народом, громадянської гідності і т.п.).

Шлях розвитку професійної компетентності

У гармонії душевного стану вчителя полягає головна концепція духовно-морального виховання школярів. Гармонійність треба розуміти не як розвиток усіх властивостей людини до однакового рівня, а як певну цілісність, при якій кожна здатність займає те чи інше місце у зв`язку з роллю її в життєдіяльності.

Гармонія життя сучасного вчителя

1. Гармонія у стосунках з іншими людьми, із зовнішнім середовищем. Вона досягається через християнське розуміння любові - стався до ближнього так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. У сфері взаємодії вчителя і учня цей рівень передбачає рівноправність суб`єктів і затверджує в повсякденному житті почуття власної гідності. Практичним втіленням його є благодійні вчинки вчителя та учнів.
2. Гармонія з власною совістю, що забезпечує внутрішній душевний комфорт особистості. Якщо вчитель дорожить власною внутрішньою гармонією, він справедливо відноситься, коли злітся- говорить правду, коли вигідно обмануть- чесно виконує свою роботу, коли можна зробити по-іншому.
3. Гармонія з Абсолютом Добра - любити добро і протистояти злу. У професійній діяльності такого вчителя домінує доброзичливість, людяність, віра, надія, любов, емпатія, милосердя і оптимізм.

Принципи духовного виховання

Досвід християнського православного виховання показує, що не можна організувати духовне життя людини через розвиток його психофізіологічних функцій. Не можна прийти до духовного зростання через розвиток тільки інтелекту, тільки волі або почуттів, хоча духовне життя і опосередковується розвитком цих складових.

Людина від природи має схильність до нарощування власного духовного поля незалежно від того, якими очима дивиться на світ - очима християнина чи матеріаліста. Суттєвою особливістю духовності є те, що їй завжди властива певна спрямованість - націленість на ідеал, в основі якого лежить віра в нього.

Віра - природна потреба людської душі, яка є джерелом позитивної мотивації поведінки людини-вона - основа процесу виховання, фундамент переконань особистості. Головне питання про те, у що може і повинен дитина вірити, в чому шукати духовну опору. Цілісність виховної діяльності грунтується на взаємодії віри і цінностей, єдність яких переконливо показує практика народного виховання. Цінності присвоюються людиною перш за все через віру, тому що вона належить до інструменту духовного пізнання.

Системи цінностей

Виховання духовності школярів в рамках світського підходу вимагає становлення системи цінностей як основи сенсу людського життя, прагнення до вічних ідеалів Добра, Істини і Краси. Якщо суспільство складається з людей, що зазнають гармонію душі, то воно саме стає врівноваженим, гармонійним, оскільки в цілому моральний стан суспільства визначається моральним станом його членів.

Тільки завдяки самопізнанню вчитель усвідомлює власну значущість і завдяки самовдосконаленню досягає висот людської гідності, душевного оновлення, приходить до істинної віри та активної життєдіяльності.

Слід завжди пам`ятати настанови Іоанна Златоуста: "Ваші діти завжди будуть жити в достатку, коли отримають від вас гарне виховання, здатне упорядкувати їх мораль і поведінку. Тому не намагайтеся зробити їх багатими, але дбайте про те, щоб виростити їх благочестивими господарями своїх пристрастей, багатими чеснотами ".