Іконопис Давньої Русі

Іконопис Давньої Русі була священна. Весь процес творчості підпорядковувався суворим канонічним приписам. Це, з одного боку, збіднювала іконопис Стародавньої Русі, так як майстер користувався вже заданої іконографією. Однак разом з тим, це дозволяло зосередитися на «суті предмета духовності», сфокусувавши увагу на глибокому проникненні в образ і процесі відтворення його за допомогою вишуканих художніх засобів.

Давньоруська іконопис підпорядковувалася законам не тільки в самій техніці зображення, але і у виборі матеріалу для нього. Усталені традиційно прийоми застосовувалися і в методі підготовки поверхні під зображення, складі ґрунту, технології приготування фарб. Іконопис Давньої Русі припускала й обов`язкову послідовність письма.

Написання зображень здійснювалося фарбами, сполучною компонентом яких була темпера (водна емульсія з яєчним жовтком). В якості основи, як правило, застосовували дерев`яні дошки. Підготовка дошки до написання була досить тривалою і трудомісткою. Вибирали колоду з дуже міцним внутрішнім шаром. Виготовленням дощок для ікон займалися деревщікі (дереводіли), самі іконописці робили це дуже рідко.

Ікони невеликого розміру писалися на одній дошці. Для великих зображень використовували кілька дощок, з`єднаних один з одним.

На лицьовій частині дошки вирізувалося серединне поглиблення (ковчег). Він створював якусь подобу вікна. По краях при цьому утворювалася рама (поля).

За характером кріплення дощок, глибині ковчега, ширині полів часто можна визначити місце і час виготовлення дошки. На давніх іконах (11-12 століть) ковчег, як правило, робили глибокий, а поля широкі. Пізніше дошки робили з вузькими полями. Починаючи з 14 століття можна зустріти ікони та без полів.

Грунтом служив левкас. Це суміш алебастру або крейди з риб`ячим (осетровим) клеєм. Дошка кілька разів промазують клеєм (рідким і гарячим), потім на неї наносили паволоку (тканина), притираючи долонею. Левкас наносився після висихання паволоки. Грунт накладали декількома шарами. Його поверхня ретельно вирівнювали, іноді шліфували. У деяких випадках наносився рельєф.

Зображення наносилося на підготовлену поверхню грунту. Іконопис Давньої Русі передбачала поетапне нанесення малюнка. Спочатку легкими дотиками м`якого вугілля з березових гілок промальовує перше зображення. Друга промальовування, більш детальна здійснювалася фарбою (коричневої або чорної).

Іноді майстри використовували «прописи», отримані з ікон, що служили зразками. Таким чином відтворювалося зображення.

Потім починали лист. На першому етапі здійснювалося «озолоченіе» всіх необхідних деталей, потім вироблялося «долічное» лист (писалися будови, одягу, пейзаж). Зображення ликів виконувалося на заключному етапі. Сувора послідовність була і в роботі з фарбами.

Написання ікон здійснювалося згідно посібникам («подлинникам»). У них містилася інформація про технології листи того чи іншого образу.

Необхідно відзначити, що по своїй внутрішній і зовнішній організації ікона є досить складним витвором мистецтва. Однак у 19 столітті до иконописцам ставилися як до художників другого сорту, вважаючи при цьому ікону примітивом. Древніх майстрів звинувачували в незнанні прийомів створення прямої перспективи та анатомії людини. Разом з цим ікона є результатом віртуозної техніки і високої культури зображення. Використання темперного живопису вимагало особливих умінь, які опановували протягом довгих років навчання.

Іконописці Давньої Русі сприймали лист як акт спілкування з іншим світом. Це вимагало фізичного і духовного очищення.

Про майстрів давнини до наших днів дійшли мізерні відомості. Однак сторінки історичних свідчень, поля і обороти ікон, стіни храмів зберігають імена древніх іконописців. Серед них слід назвати ченця Алімпія, його сучасників Стефана, Гаги, Сежіра, Радко. Одна з найвідоміших ікон «Трійця» написана Андрієм Рубльовим.