Доктрина Брежнєва

«Доктрина Брежнєва» була вперше викладена в газеті «Правда» в далекому для нас 1968 році. Основна суть доктрини дала їй другу назву - «доктрина обмеженого суверенітету».

Для того щоб зрозуміти суть цього напрямку, необхідно повернутися у період після Другої світової війни, яка значно змінила розстановку сил в Європі. Після того як Радянський Союз переміг фашизм, він, без сумніву, став диктувати певні умови у світовому просторі. Це проявилося в першу чергу в поширенні соціалізму на захід Європи і в зміцненні позицій прокомуністичних сил в парламентах таких країн, як Чехословаччина, Польща, Угорщина і т.д. Лише Югославія вчасно схаменулася від комуністичного засилля і швидко розгорнула вектор у бік розвинених капіталістичних країн. Країни ж Східної Європи для більшого контролю були об`єднані в новий військовий союз - ОВС - Організацію Варшавського Договору, що виникла в 1955 році. Це дозволило ще більше поляризувати світову політичну арену: з`явилися дві чіткі протиборчі сторони, капіталістичний і соціалістичний табір. Тон соціалістичному табору завжди задавали керівники Радянського Союзу. Леонід Ілліч Брежнєв, зовнішня політика якого також несла відбиток його особистості, не була виключенням. Це був якісно новий курс, який відрізнявся від спрямованості попередніх політиків, так як був побудований з урахуванням помилок Сталіна і Хрущова.

У чому ж особливості курсу? Зовнішня політика Брежнєва в першу чергу була спрямована на лавірування і самоусунення від гарячих світових конфліктів. Брежнєв по натурі був терплячим і досить обережним політиком, крім того, під кінець свого правління, після перенесеного інсульту, він намагався не вплутуватися у великі суперечки між гігантами світу цього. У більшості випадків Леонід Ілліч лише погоджувався з очевидними, безкомпромісними рішеннями, спрямованими на умиротворення. А ті партійці, які в останні роки стояли за Брежнєвим, не наважувалися виходити на світовий рівень у зовнішній політиці - вони воліли «вершити справи» в межах своєї країни. Доктрина Брежнєва мала і ще одну особливість - колективність у прийнятті рішень. У більшості випадків це була суцільна бутафорія, так як всі рішення приймалися вождем, а для світової спільноти це було вирішенням ряду країн. Зрозуміло, що зовні це виглядало набагато демократичніше, проте варто пам`ятати, що всі ці країни були учасницями Організації Варшавського Договору, а значить - маріонетками в руках Радянського Союзу.

Зовні такі рішення підкріплювалися прекрасної ідеологічної підгрунтям. Доктрина Брежнєва була побудована на згуртуванні народів країн Східної Європи, які повинні були чітко усвідомлювати: зовнішня політика Союзу - це політика пролетарського інтернаціоналізму, а значить - рівності, суверенітету та незалежності. Тому всі акції, що проводяться Радянським державою, вважалися цілком виправданими, адже вони проводилися в рамках досягнення цього самого рівності, суверенітету та незалежності. І не біда, що іноді для проведення в життя певних заходів доводилося використовувати військову силу, як це було зроблено в Польщі, Угорщини та Чехословаччини.

Ще один стовп, на якому будувалася доктрина Брежнєва - зміна хронологічних рамок досягнення комунізму. Вірніше, і сам комунізм, до якого йшли ще з часів В. І. Леніна, тепер іменувався як розвинений соціалізм, а його досягнення пролонгувати вперед на сотні років. Це дало можливість приховати багато невдачі і недоробки в плані економіки, яка тепер вже не обіцяла радянському народові світле майбутнє через десять-двадцять років. А довгий час прагнення до соціалізму пропонувалося Л. І. Брежнєвим прожити в мирі і злагоді з країнами різного типу розвитку, наприклад, капіталістичними. Це і обумовлювало терпимість Брежнєва до розвиненим країнам Європи, активне зближення з деякими з них.

Доктрина Брежнєва на сьогоднішній момент оголила всю свою карикатурну сутність, проте в сімдесяті роки минулого століття це був грамотний і правильний стратегічний крок, що дозволив надалі уникнути воєнних конфліктів і направити зовнішню політику Союзу в мирне русло.