Спільна сумісна власність подружжя

Загальна сумісна власність може утворитися тільки у випадках, які передбачені законодавством. Існує два види реалізації зазначених відносин. Так, спільна сумісна власність може виникнути між подружжям, а також між членами фермерського (селянського) господарства. При цьому закон допускає переведення майна в інший нормативний режим. Учасники встановлених відносин використовують майно спільно (якщо інше не передбачено законодавчо). Розпорядження власністю здійснюється відповідно до взаємною згодою.

Правочини щодо розпорядження майном може здійснювати будь-який з учасників даних відносин, якщо це обумовлено в укладеному між ними угоді. Якщо один з власників здійснив операцію, не маючи на те повноважень, її можуть визнати недійсною відповідно до вимоги інших сторін. При цьому сторона, що вимагає визнання недійсності правочину, має довести, що сторона, яка розпорядилася майном, не володіючи повноваженнями, діяла по наміру або грубої необережності.

Частини майна у зазначених відносинах встановлюються у разі поділу майна або виділу частини з нього (в той час як право спільної частковій власності, наприклад, передбачає наявність конкретних, визначених заздалегідь часток). Частини визнаються рівними у випадку, якщо інше не передбачено угодою між сторонами або законом. Спільна сумісна власність може бути розділена відповідно до загальних правил. Вони встановлені і закріплені в юридичному порядку.

У законодавстві, яке діяло в Росії раніше, встановлювався нормативний режим, відповідно до якого подружжям використовувалася власність. Визначення правил закріплювалося в сімейно-шлюбному законодавстві. При цьому мав місце принцип роздільності майна до шлюбу. Існував і принцип спільності під час шлюбу, відповідно до якого формувалася спільна сумісна власність.

Сучасне ж законодавство надає подружжю достатньо широкі можливості у визначенні нормативного режиму розпорядження нажитим разом майном. Крім того, деякі норми, що регламентують зазначені відносини, включені до складу Цивільного кодексу.

Якщо договором між подружжям не встановлено інше, то нажите в шлюбі майно вважається їх спільною (загальною) власністю. У процесі укладання шлюбного контракту подружжя може визначити статус майна. Так, воно може бути віднесено або до часткової, або до роздільної власності. Певний нормативний режим поширений і на майно, отримане будь-ким з подружжя у спадок або дар під час шлюбу. Власність кожного з подружжя може бути віднесена до спільної в тому випадку, якщо протягом шлюбу за рахунок спільних коштів або за рахунок коштів іншого чоловіка була істотно збільшена ціна власності. Наприклад, у будинку, який належить одному з подружжя, було проведено капітальний ремонт за рахунок вкладень іншого. В результаті вартість будинку значно зросла. Слід при цьому зазначити, що дане положення діє, якщо подружнім угодою не передбачено інше.

Вирішення питання на звернення стягнення на спільне майно здійснюється залежно від того, виступає стороною зобов`язання один чоловік або обидва. Якщо розглядається зобов`язання однієї, то стягнення може бути звернено тільки на майно, що перебуває в його окреме володіння, а також на частину в подружньому майні.

Існують також випадки, коли сторонами зобов`язання виступають обидва з подружжя. При цьому стягнення може бути звернено і на майно в окреме володіння, і на спільне майно обох. Відповідно до умов і конкретними обставинами при прийнятті рішення використовується той чи інший нормативний режим.