ВМФ США. Складу ВМФ США. Бази ВМФ США

На початку 21 століття військове керівництво Сполучених Штатів активізувало кілька великомасштабних програм, головною метою яких було вдосконалення бойових можливостей, боєздатності та організаційної структури військово-морських сил. В даний момент реорганізаційні плани ВМФ США наближаються до завершення. Одночасно з цим активно реалізуються програми з нарощування та реструктуризації складу бойового флоту, що формують його майбутню основу з 313 кораблів. Істотно розширені і доповнені стратегічні принципи бойового призначення ВМС спільно з силами берегової охорони, морської піхоти і з флотами дружніх і союзних країн-партнерів США. Ці принципи закріплені в нещодавно розробленої американцями морської стратегії.

Організаційна структура

Військово-морський флот США має достатньо консервативну і практично незмінну структуру протягом майже двох століть. Поточні зміни торкнулися в основному внутрішню структуру окремих командувань (середньої і вищої ланки) і головних органів управління. У військово-морські сили входять флот і піхота, які, в свою чергу, складаються з формувань резерву і регулярних сил. При цьому піхоту формально можна прирівняти до окремого виду збройних сил. Також існує підрозділ морської охорони, що знаходиться в розпорядженні міністерства внутрішньої безпеки. Але це тільки в мирний час. В умовах надзвичайної обстановки або війни вона переходить у підпорядкування військово-морських сил.

У ВМФ США, склад якого постійно поповнюється, до середини 2008 року входило 332 тисячі чоловік. З них 51 000 - це офіцери. Чисельність морської піхоти знаходиться на рівні 175 тисяч осіб, з яких 40 тисяч вважаються в резерві.

Два флоту

Згідно адміністративної організації все збройні сили зведені в два флоту: Тихоокеанський і Атлантичний. Вони об`єднують в собі сили морської піхоти, а також повітряні, надводні та підводні сили. Крім цього, у ВМС входять 10 берегових і 4 межфлотскіх командування центрального підпорядкування.

Атлантичний флот

Створений в 1906 році Атлантичний флот кілька разів змінював свій статус. У 1923 році його реорганізували в патрульно-розвідувальний. У 1941 році він знову став Атлантичним зі зміною рангу командування. Якщо раніше цей флот очолював контр-адмірал, то тепер ранг підвищився до повного («четирехзвёздного») адмірала. З 1947 по 1985 рік флот очолював головнокомандувач (ГК). Крім своїх основних обов`язків, він курирував кораблі на Атлантиці. У 1986 році його перевели на посаду заступника. В кінці 2002 року титул головнокомандувача був скасований міністром оборони (став застосуємо тільки до президента США), і займали відповідні посади адміралів і генералів знову стали називати командувачами. У 2006 році був підвищений статус командування силами флоту (FFC) до командування силами флоту США (USFFC). А командувач Атлантичним флотом став очолювати сили флоту Сполучених Штатів і отримав розширені повноваження.

Тихоокеанський флот

Глава Тихоокеанського флоту знаходиться в прямому підпорядкуванні у командувача ВМФ США, який дає консультації з питань тилового забезпечення, навчальної підготовки, комплектування особового складу та розгортання загальних сил флоту. При цьому він курирує сили і Атлантичного, і Тихоокеанського. Крім того, на главу Тихоокеанського флоту покладено обов`язки по керівництву формуваннями ВМС, що входять до складу об`єднаних збройних сил (USJFCOM) Стратегічного і Північного командувань. В адміністративному плані USFFC підпорядковується лише Атлантичний флот, а також п`ять берегових і два межфлотскіх командування.

Оперативні флоти

Це вищі оперативні об`єднання в ВМФ США. На базі об`єднання кількох структур Атлантичного флоту були сформовані 2-й (Північна Атлантика), 4-й (Карибський басейн) і 6-й (Середземне море) флоти. Однорідні сили Тихоокеанського флоту представлені 3-м, 5-м і 7-м флотом. Різнорідні оперативні загони, з`єднання і групи, що входять до складу оперативних флотів, комплектуються допоміжними судами, суднами та різними підрозділами (морської піхоти, авіаційними та ін.).

Міністерство ВМС

Це вищий адміністративний орган управління морською піхотою і силами флоту. Відповідно до десятої статтею конституції міністр ВМС контролює всю повсякденну діяльність міністерства, в тому числі пов`язану з проведенням демобілізаційні, мобілізаційних і організаційних заходів, формуванням особового складу, екіпіровкою, оснащенням, постачанням, навчальної підготовкою частин і з`єднань ВМФ США, фото якого додаються до даної статті. Також міністр займається розглядом програм виробництва (або будівництва), ремонту та модернізації кораблів, обладнання та військової техніки, а також берегових споруд і об`єктів. Крім цього, він формулює стратегічні концепції і програми, що стосуються збереження національної безпеки, згідно з розпорядженнями міністра оборони і президента країни.

Штаб ВМС

Є вищим органом управління ВМС країни. Його очолює головний воєначальник (по суті командувач) військово-морських сил. Міністр ВМС поклав на нього загальне командування флотом. Він несе відповідальність за використання всіх урядових ресурсів та оперативне реагування діючих берегових командувань бази ВМФ США. Також він виступає радником міністра ВМС і президента з питань ведення військових дій і відповідає перед ними за всі прийняті рішення. У підпорядкуванні командувача ВМС знаходяться перший заступник, адміністративний керівник штабу і четверо заступників, які очолюють головні управління (мережевих систем і зв`язку-розробки та планування стратегічних концепцій- освіти, кадрів і навчання особового складу, якому згодом буде підібрана форма ВМФ США-інтеграції ресурсів і можливостей ).

Штаби оперативних частин флоту

Суміщені з штабами інших оперативних флотів (4, 5 і 6-го) і мають чітку організаційну структуру, вивірену багаторічним військовим досвідом. Такий штаб, очолюваний заступником командувача, включає в себе штатні управління (розвідувальне, оперативне, особового складу, оперативного планування, тилового забезпечення і т. д.) та відділи (капелана, медичний, забезпечення безпеки та ін.).

Бойового складу ВМФ США

Завдяки своїм потенціалом (збалансованій структурі і бойовими можливостями) він завжди відповідав обсягом і масштабами оперативних і стратегічних завдань, що ставляться на протязі всього двадцятого сторіччя. Після закінчення «холодної війни» і істотного «потепління» міжнародного військового клімату бойовий склад був сильно скорочений. Але це лише тимчасова міра. Хоча якщо порівнювати з іншими країнами, то у Сполучених Штатів не так вже все й погано. Наприклад, співвідношення ВМФ Росії і США становить 1 до 10.

На початку XXI століття керівництво країни і члени вищого командування ВМС задумалися про збільшення морської могутності. Вони обґрунтовували це вступом США у війну з міжнародним тероризмом. Насправді причина цієї війни полягає не в терористичній загрозі, а в загрозі міжнародного енергетичного кризи. Дана війна досі йде на Середньому Сході, трансформувавшись у відверту боротьбу за тотальний контроль над міжнародними ринками сировинних ресурсів.

Повітряні сили

Сюди входять багатоцільові авіаносці ВМФ США, які є головним ядром ударних груп і з`єднань і одним з найважливіших складових оперативних флотів ВМС. В даний час на десяти (з 11) кораблях даного класу є ядерні енергетичні установки.

Коли відбувається оперативне розгортання авіаційних ударних груп, кожен авіаносець починає приймати на борт закріплене за ним авіакрило. Оскільки одне судно з 11 постійно знаходиться на запланованому капітальному ремонті, керівництво регулярних ВМС сформувало десять таких авіакрил. У кожне з них входить до 80 вертольотів і літаків. Причому склад ескадрилій комплектується з Тихоокеанського і Атлантичного флотів і частково з морської піхоти. Всього у розпорядженні авіації ВМФ знаходиться 4000 повітряних одиниць.

Темпи будівництва літаків, вертольотів, підводних човнів і надводних кораблів обумовлені регламентом формування необхідних корабельних, експедиційних та авіаносних ударних груп.

Надводні сили

Сюди входять надводні кораблі ВМФ США основних класів: 22 крейсера («Тикондерога»), 33 десантних кораблі, 52 есмінця («Орлі Берк»), 30 фрегатів («Олівер X. Перрі»), 10 універсальних «Таран». Крім цього, є 9 вертолітних кораблів-доків, 12 транспортів-доків і 14 мінно-тральних «Евенджеров». Таким чином, загальна кількість кораблів ВМФ США дорівнює 104 одиницям. Надалі планується значно збільшити цю цифру.

Військові кораблі забезпечують всі види захисту в місцях бойового призначення і при переходах флоту по морю. Також вони беруть участь в спецопераціях по нанесенню ракетно-артилерійських ударів по берегових і морських цілях. Крім того, в оновлений склад флотських формувань включили десантні кораблі. Є ще мінно-тральні судна, самостійно беруть участь у протимінних операціях. До речі, зовсім недавно в російських ЗМІ згадувалося про два нових корабля ВМФ США в Чорному морі. Суду з`явилися там напередодні проведення Олімпійських ігор в Сочі в цілях забезпечення безпеки.

Контракти на будівництво 2-х перших есмінців (DDG -1000 і -1001) були підписані на початку 2007 року на семи- і восьмирічний термін. Керівництво ВМС також виділив кошти на побудову 5 аналогічних кораблів (DDG-1002-1006). До 2018 року вони будуть повністю готові. У 2011 і 2013 роках почалося будівництво 2-х крейсерів проекту CG (X). Їх передача флоту відбудеться в 2019 році. Ці кораблі проектувалися на базі проекту DD (X) і планувалися як заміна 22-х крейсерів типу «Тикондерога». Однак продовжувати будівництво серії суден проекту CG (X) вельми проблематично. Тому ВМС розглядає різні альтернативні варіанти. Один з них - це створення 5-ти крейсерів ОРО. Але остаточне рішення ще не прийнято.

Важливість бойових дій ВМС у прибережних районах послужила приводом для створення кораблів абсолютно нового класу за проектом LCS - бойових суден прибережної зони. Два перших корабля («Індепенденс» і «Фрідом») вже передані флоту в 2008 і 2009 роках. Будівництво 2-х наступних судів (LCS-3 і -4) призупинили через непомірного підвищення вартості робіт за підписаними раніше контрактами. Дані договори були розірвані. Безумовно, багатоцільові кораблі цього класу дуже важливі для ВМС, але фінансування будівництва відкладено на невизначений термін. В цілому по проекту LCS планувалося побудувати 55 суден. Остаточне рішення буде прийнято лише після всебічного аналізу та оцінки бойових характеристик вже побудованих зразків. Потім ВМС вибере кращий проект. У будь-якому випадку дату завершення цієї програми доведеться перенести набагато далі зазначеного в плані 2020 року.

Підводні сили

Включають в себе 4 ПЛАРК («Огайо»), 52 багатоцільових ПЛА (45 «Лос-Анджелес», 4 «Віргінія» і 3 «Сі Вулф») і 14 ПЛАРБ («Огайо»).

Термін експлуатації атомних підводних човнів (ПЛА) в ВМФ США продовжений до 2040 року відповідно до загального плану розвитку. До того часу планується прийняти на озброєння балістичні ракети нового покоління і підводні ракетоносці.

Згідно поточній програмі розвитку флоту до 2020 року військово-морським силам знадобляться ПЛА в кількості 48 одиниць. Але дана цифра не остаточна і може змінитися як у більшу, так і в меншу сторону.

Щорічно, починаючи з 2009-го, будувалося по одній багатоцільовий атомному підводному човні («Віргінія»). Остання буде здана в 2015 році. Ці ПЛА замінять частину човнів «Лос-Анджелес», практично витратили свій експлуатаційний термін. З 2011 року планувалося виділити з бюджету кошти для спорудження двох ПЛА щорічно, а до 2018 року - забезпечити військово-морський флот США 30-ю ПЛА подібного типу. Ймовірність реалізації цього плану дуже висока.

Допоміжний флот

В даний час представлений 10 судами тилового обслуговування і 32 рухомого. Крім цього, плавбаза ПЛА входить в категорію спеціалізованих судів, а плавбаза ПЛАРБ відноситься до ракетно-ядерним силам МБ. Зараз до складу флоту також входять 5 одиниць транспорту боєприпасів (нового виду «Льюїс енд Кларк») та постачання. Загальна чисельність ВМФ США (а саме кораблів) була вказана вище.