Вторинний імунодефіцит

Вторинний імунодефіцит - порушення імунної системи, яке розвивається в постнатальному періоді. Він може виникати і у дорослих.

Розрізняють три типи вторинних імунодефіцитів: індукований, придбаний, спонтанний.

Одним з яскравих прикладів придбаної форми є СНІД. Порушення імунітету, в даному випадку, обумовлено дією вірусу імунодефіциту людини.

Індукована форма виникає при дії конкретних причин, які призводять до її появи. До них відноситься рентгенівське випромінювання, застосування кортикостероїдів, цитостатична терапія, хірургічні втручання, травми, порушення імунітету, яке розвивається вдруге по відношенню до основної хвороби (захворювання нирок, печінки, діабет, злоякісні новоутворення).

При відсутності явної причини, яка викликає порушення реактивності, вторинний імунодефіцит носить назву спонтанного. Клінічно він проявляється часто рецидивуючими захворюваннями інфекційно-запального характеру в бронхо-легеневому апараті, придаткових пазухах носа, урогенитальном, шлунково-кишковому тракті, очах, шкірі, м`яких тканинах, які викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами. Тому уповільнені, хронічні, часто рецидивні запальні процеси різноманітної локалізації у дорослих визначають клінічні прояви вторинних імунодефіцитних станів.

Домінуючою формою даних станів є спонтанна. Первинний імунодефіцит відрізняється від вторинного тим, що в його основі лежать вроджені порушення імунної системи.

При цьому захворюванні порушується функція всіх ланок системи: Т-, В- клітинного, фагоцитарного, комплементу. З виявлення таких дефектів хворих поділяють на три групи:

- є виражені відхилення імунітету, які поєднуються зі зміною його параметров-

- є тільки ознаки недостатності імунітету, які не супроводжуються зміною його параметров-

- є зміни параметрів, які не супроводжуються ознаками імунної недостатності.

Вторинний імунодефіцит виявляється за допомогою лабораторних обстежень: визначення імунного статусу (Досліджується кількість лейкоцитів, субпопуляцій В-і Т-лімфоцитів, рівня імуноглобулінів М, G, A, фагоцитозу). Додатковими методами є виявлення супутньої патології та подальше її лікування. Також визначаються неспецифічні показники гострої фази, інтерфероновий статус. Інструментальна діагностика таже є істотним діагностичним фактором, який виявляє даний стан. Тільки після проведення всіх діагностичних досліджень призначається специфічна медикаментозна терапія, яка дозволяє запобігти розвитку такого захворювання як вторинний імунодефіцит.

Лікування даного стану проводиться відповідно до його вагою і супутніми патологіями.

При ураженні клітин, які належать до моноцитарно-макрофагальної комплексу, застосовується полиоксидоний, ликопид, молграмостим, філграмостім, лейкомасса.

Дефекти клітинного імунітету вимагають використання полиоксидония, тактивина, тамопіна, імунофана, тимогена, тімолін, міелопіда.

Замісна терапія рекомендована при порушеннях гуморального ланки. Застосовуються сандоглобулин, октагам, інтраглобін, імуноглобулін, Біава, пентаглобин.

Вторинний імунодефіцит при стаціонарному лікуванні виліковується через 20-30 днів. Надалі хворі повинні спостерігатися у лікаря-імунолога і фахівців з основним захворюванням. При загостренні захворювання потрібно повторне лікування, для якого використовуються перераховані вище препарати.