Виявлення закономірності зміни внутрішньочеревного тиску у пацієнтів із захворюваннями органів черевної порожнини

Причиною підвищення внутрішньочеревного тиску (ВБД) можуть стати са-мі різні захворювання і патологічні стани в черевній порожнині і заочеревинному просторі. Коли тиск у черевної порожнини підвищується до рівня, який перериває нормальне кровопостачання внутрішніх органів, розвивається так званий синдром интраабдоминальной гіпертензії (СІ-АГ), який проявляється наростаючими ознаками поліорганної недоста-точності.

Матеріалом дослідження послужили 6 груп хворих з різними гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини. Кон-контрольну групу склали пацієнти, у яких не було гострої хірурги-чеський патології. Рівень ВБД і його динаміку оцінювали методом вимірювання тиску в сечовому міхурі людини.

У контрольній групі спостережень (n = 15, чоловіків - 53%, жінок - 47%) середні показники ВБД склали 2,4 ± 0,4 см водн. ст.

Середнє значення ВБД у пацієнтів з гострим холециститом (I група, n = 25, 17 - були оперовані, 8 - лікували консервативно) при вступі со-ставило 5,8 ± 0,6 см водн. ст. У неоперованих пацієнтів на 7-8 добу уро-вень ВБД не відрізнявся від аналогічних показників у контрольній групі. У оперованих хворих у ранньому післяопераційному періоді визначалася виражена тенденція до підвищеним показниками ВБД.

Рівень ВБД у пацієнтів з гострим панкреатитом (II група n = 25) варьі-ровал залежно від ступеня тяжкості захворювання. Так, у 11 пацієнтів з легкою формою, і у 5 - із середнім ступенем тяжкості, значення ВБД залишалися практично в межах норми (6,8 ± 1,1 см водн. Ст.). У 3 неоперованих па-цієнта з важким перебігом гострого панкреатиту спостерігали I ступінь внутрішньо-черевної гіпертензії (ВБГ) (17,6 ± 0,5 см водн. Ст.). У 2 пацієнтів, яких оперували з приводу ферментативного перитоніту, до операції була зорі-реєстрованих II ступінь ВБГ. Після операції ВБД поступово знижувався. У 4 пацієнтів з встановленим панкреонекрозом, також була схожа динами-ка ВБД, причому у 1 з них були виразні ознаки Сіагіних, які про-йшли тільки після виконаної операції.

Рівень ВБД у пацієнтів з кишковою непрохідністю (III група n = 25) змінювався таким чином: до операції у 6 пацієнтів показники ВБД залишалися в межах норми, у 14 - спостерігали I ступінь, у 5 - II ступінь ВБГ. При цьому пацієнти з більш високим рівнем ВБД мали чітку рентгенівських нологіческім картину кишкової непрохідності. Після операції показники ВБД приходили до нормальних значень.

У 6 пацієнтів з ущемленої грижею (IV група, n = 8), але без некрозу кишки, в до-, і післяопераційному періоді, ВБД залишалося в межах нор-мінімальних значень. У 1 пацієнта з некрозом петлі кишки до операції зарегиться-стрировать I ступінь ВБГ. У 1 пацієнтки показники ВБД зросли після са-мопроізвольного вправляння вентральної грижі.

V 9 пацієнтів з гострим розлитим перитонітом різного генезу, в до-, і післяопераційному періоді рівень ВБД наближався до нормальних значен-ниям (7,8 ± 1,5 см водн. Ст.). У 4 хворих до операції була I ступінь (15 ± 0,7 см водн. Ст.), У 2 - II ступінь ВБГ. У 1 хворого з зберігаються в післяопе-раційному періоді ознаками перитоніту, ВБГ зросла до рівня III ступеня-ні, з явними ознаками розвитку Сіагіних. Після виконаної релапаротомії ВБД знизилося незначно, серцево-легенева та ниркова недостатність зберігалися.

VI групу склали 2 пацієнтки з тромбозом мезентеріальних артерій.

В однієї з них була виявлена I ступінь ВБГ, яка вирішилася тільки після операції. У другої пацієнтки перед операцією була встановлена II ступінь ВБГ, яка не тільки зберігалася в післяопераційному періоді, а й наростала з розвитком виразної клінічної картини Сіагіних. Рівень ВБД знизився тільки після релапаротомії, з відповідною нормалізацією функцій внутрішніх органів.

Таким чином, невідкладні хірургічні захворювання можуть стати причиною підвищення ВБД, аж до розвитку Сіагіних. Це вимагає ретельної настороженості й контролю, відносного розвитку даного ускладнення, з боку лікарів і чергових хірургів.