Коефіцієнт капіталізації та його розрахунок

Як правило, коефіцієнт капіталізації застосовується в тих випадках, коли потрібно перетворення чистого доходу безпосередньо у вартість конкретного об`єкта. При необхідності його розрахунку враховуються такі чинники:

- чистий прибуток, створювана і отримується від експлуатації якого-небудь об`єкта-

- кошти, які спрямовані на придбання даного об`єкта. Показник, який відображає співвідношення між двома цими параметрами, називається ставкою капіталізації, також в економічній літературі використовується термін загальний коефіцієнт капіталізації. При цьому значення чистого доходу, яке бере участь у розрахунку розглянутого коефіцієнта, береться за якийсь конкретний період, найчастіше за один рік.

Загальний коефіцієнт капіталізації демонструє взаємодію між параметрами чистого доходу, які обчислюються за рік, та ринковою вартістю даного конкретного об`єкта. У тому випадку, коли цей коефіцієнт розглядати більш широко, то він досить адекватно показує співвідношення доходів підприємства по відношенню до прогнозованої вартості цього підприємства на ринку. Таким чином, виходить, що цей коефіцієнт обернено пропорційний тривалості терміну окупності коштів, які вкладені в цей об`єкт. Метрично він представляє відсоток чистого доходу, що обчислюється як середній за рік, принесеного тими вкладеннями, які використані в якості інвестицій в даний об`єкт.

Крім такого значення, коефіцієнт капіталізації може використовуватися як вельми точний показник ефективності фінансової діяльності підприємства та його фінансової стійкості. У даному контексті цей коефіцієнт відображає відношення величини кредиторської заборгованості до узагальненими показниками сум з усіх джерел фінансування. У цьому випадку, вони включають в себе і власний капітал підприємства. Цей коефіцієнт дає можливість правильно оцінити кількість капіталу в підприємства і встановити його достатність або недостатність для фінансування будь-якої діяльності як власним капіталом.

У цьому сенсі даний коефіцієнт входить в список, так званих показників фінансового левериджу, тобто таких, які відображають співвідношення між позиковими засобами і власним капіталом підприємства. Також він виступає в якості показника ступеня економічного ризику: при великих значеннях коефіцієнта існує більш високий ступінь залежності підприємства або компанії від позикових коштів, і як закономірний наслідок - більш низька фінансова стійкість перед викликами ринкової стихії. І, відповідно, навпаки, чим величини коефіцієнта більше, тим прибутковість власного капіталу вище, а фінансова стійкість на ринку вище. У цьому випадку коефіцієнт капіталізації розраховується як частка від ділення величини довгострокових зобов`язань підприємства на величину власного капіталу плюс довгострокові зобов`язання.

Як елемент фінансового левериджу, коефіцієнт капіталізації показує також і структуру джерел, які можуть виступати факторами її довгострокового фінансування. При цьому слід відрізняти капіталізацію компанії від ринкової капіталізації, тут вона виступає як сума двох пасивів, що володіють високою стійкістю - довгострокових зобов`язань і власних коштів.

Нормальне значення коефіцієнта не встановлюється будь-яким нормативним актом або іншим директивним способом, тому що таке зробити практично неможливо через великого числа невизначених і випадкових факторів, які впливають на величину коефіцієнта. Але як показує практика, інвесторам більш цікаві підприємства та організації, у яких власний капітал за величиною переважає над величиною позикових коштів. Однак не слід це спостереження абсолютизувати, оскільки використання тільки власного капіталу значно може знижувати прибутку від вкладень власників.