"Мертві душі": відгуки про твір. "Мертві душі", Микола Васильович Гоголь

Одна з великих книг, яку написав М. В. Гоголь - це "Мертві душі". Відгуки багатьох сучасників Миколи Васильовича, тих, хто знав його близько, говорять про те, що письменника не покидало почуття власної значущості. Він сприймав себе як людину, який покликаний до якогось великій справі.

Перший том поеми і його копія

Саме ця книга і стала його величезним внеском в історію літератури. Працювати над нею Гоголь почав ще в тисяча вісімсот тридцяті роки, відразу після успіху своїх повістей. Це час інтенсивного спілкування письменника з Олександром Сергійовичем Пушкіним, який і підказав сюжет "Мертвих душ".

Микола Васильович отримав цензурний дозвіл на видання першого тому в сорок другому році 19 століття не без зусиль. Деякі поправки були внесені в текст мимо волі автора. Змінено було назву поеми. Але тим не менше книга все-таки прийшла до читача.

Видавалася вона в друкарні Московського університету. Сам письменник назвав книгу "Мертві душі, або Пригоди Чичикова". Це додало деякі риси авантюрного роману твору. Гоголь зумів навіть придумати зовнішній вигляд свого видання.

У науковій бібліотеці досі зберігається писарська копія, яка завірена автографом самого Миколи Васильовича, що підтверджує справжність цього тексту. І будь-яке перевидання твору звіряється саме з цим екземпляром, що зберігаються в стінах Московського університету.

Твір "Мертві душі". Відгуки сучасників і жанр

Оскільки книга вийшла у світ під назвою "Пригоди Чичикова, або Мертві душі", вона багато в чому нібито нагадувала пригодницький, легкий роман, що не налаштовував читача ні на що високе. Так думали цензори і ті, хто прийняв рішення змінити заголовок.

А сучасні літературні дослідники, які вивчають твір "Мертві душі", (відгуки їх набагато об`єктивніше, ніж думка редакторів, які живуть в епоху Гоголя), в першу чергу відзначають, що у твори досить незвичайне позначення - це поема. Читач дев`ятнадцятого століття звик до того, що даний жанр повинен бути написаний у віршах, як "Демон" або "Кавказький бранець". А Микола Васильович пропонує її в прозі. Так само, як Олександр Сергійович раніше представив своє не менш унікальне творіння "Євгеній Онєгін", яке є романом, але у віршах. Це два особливих твори, які мають свій власний, ні на що не схожий жанр.

Але були також і давні поеми, і позначаючи свою книгу цим жанром, Гоголь орієнтувався саме на античні зразки. У його свідомості існував масштабний, глобальний задум великого твору, яке мало складатися з трьох томів.

Масштабний задум і побутові проблеми персонажів

На сьогоднішній день дуже багато хто знайомий з цим чудовим твором, який написав Н. В. Гоголь. "Мертві душі" - досить епохальне, поетичне творіння, в якому автор прагнув оспівати всю Росію і велич її національного духу. Але найбільше читачів вразило невідповідність двох речей: з одного боку - масштабний розмах твори, а з іншого - якісь нікчемні побутові події з сучасного російського життя.

Одне з іншим начебто б зовсім не в`яжеться. Навіть самий початок поеми налаштовує на невизначений і тривожний лад, коли в сюжеті ведеться обговорення якихось незначних деталей з приводу в`їзду в місто персонажа книги.

Сенс назви твору

Що лежить в основі назви книги, яку створив Гоголь ("Мертві душі")? Адже душа не може бути мертвою, вона безсмертна. Така назва несе в собі парадокс. Але тут є ще один дуже важливий для Миколи Васильовича мотив - це продаж душі. При цьому відразу виникає асоціація з угодою з дияволом.

Спокуса, зло і демонічне начало в житті - ось що присутня в самих звичайних подіях. Саме це і хотів підкреслити письменник у своєму творі "Мертві душі", зміст якого на перший погляд не налаштовує читача на серйозні роздуми. Для того щоб зрозуміти задум автора, необхідно детально ознайомитися з його манерою написання.

Капіталістичний лад або втручання диявола

Сатирична природа оповіді Гоголя в "Мертвих душах" була швидко сприйнята і сучасниками, і нащадками. Але для себе Микола Васильович в першу чергу був містичним письменником. Для нього важливіше, що відбувається на вивороті буття.

Чичикова він, безумовно, представляє дияволом. Той, хто купує душі. А, наприклад, поміщики в "Мертвих душах", які щедро розсипані по цій книзі, стають непомітними пекельними персонажами. Або "кувшинное рило" - вираз, яким дражнили чиновників ціле століття. Опис досить чітко підходить під образ чорта з п`ятачком.

Саме це дуже важливо. Гоголь не просто критикує капіталістичне свідомість у Росії, він робить наголос на те, що такий лад - це пряме втручання пекла в життя людей. І образи в "Мертвих душах" - прямий тому доказ.

Продаж мертвих душ

Всі події, що відбуваються у творі, начебто підкоряються закону. Тобто поки нова перепис кріпосного населення не сталася, ніхто не знає, що ці люди мертві. Тому вони на зовсім законних підставах купуються живими.

Незважаючи на всю нелюдськість подібних процедур, вони відбувалися часто-густо. І люди переходили з одних рук в інші, як речі. Саме це і хотів підкреслити Гоголь. "Мертві душі" - це твір, який не без підстав критикує не тільки нерівність особистостей, а й саме недосконалість ладу, присутнього на той момент в Росії.

Відсутність логіки, або Фантасмагоричний світ

Кілька несообразностей тягнуть за собою відсутність логіки в подіях. З перших же сторінок читач занурюється в якийсь фантасмагоричний світ, де вже зовсім незрозуміло, чи діють закони логіки, реальності, чи це вже не Росія, а її тінь. Якесь позамежне, потойбічне простір, де все впізнається і разом з тим перевернуто. Так отримує підтвердження великий задум, який втілив у своєму творінні Н.В. Гоголь. "Мертві душі" повинні були складатися з трьох томів, і кожен з них відображав би певну інстанцію: пекло, чистилище і рай. І перший том - це пекельна, потойбічна, виворітна сторона Росії.

Персонажі незвичайного твору

І відразу виникає питання: "Які ж люди живуть в такому світі?" Відповісти на нього досить складно. Багато персонажів у творі взагалі не мають імен, інші мають, але вони є промовистими, що відсилають читача до комедій.

Гоголь представляє цілу галерею типів людей. Кожен з них уособлює якесь властивість людського характеру. Наприклад, Манілов - мрійливість, Ноздрьов - хвацька, безглузда широта, Плюшкін - скупість. Але поміщики в "Мертвих душах" відображають в основному самі низинні якості, які присутні в житті суспільства.

Наявність біографії у героїв твору

Дуже багато чого у Гоголя залежить від того, чи є у героя біографія чи ні. Від цього, перш за все, і залежить його характеристика. "Мертві душі" налічують величезну кількість персонажів, але не у кожного є своя передісторія.

Про Манілова автор говорить, що він одружений близько восьми років. Про Собакевича трохи більше, а про Чичикова і Плюшкіна розказано дуже докладно. Не тільки про те, які вони зараз, але і про їхнє минуле, і навіть про дитячі роки. Вони полягли нижче інших героїв твору, але з філософії Миколи Васильовича це означає, що їх ще можна врятувати, в них є глибина. Саме це і забезпечило їх біографією у творі.

Якщо брати тих читачів, які вперше ознайомилися з твором "Мертві душі", відгуки та думки їх сходяться на тому, що персонаж Чичикова є найзагадковішим. Чи то це невеликий авантюрист, чи то уособлення пекельного спокуси. Однозначно сказати дуже важко.

Ліричні відступи в творінні Гоголя

Досить важливі присутні в книзі Миколи Васильовича ліричні відступи, прямі звернення оповідача до читача. І одне з найяскравіших знаходиться саме в кінці першого тому "Мертвих душ".

Тут звучить знаменитий гоголівський питання: "Русь, куди ж несешся ти!" Але відповіді на цю репліку немає. І це замовчування є дуже голосним акордом в кінці твору. Подальший шлях Росії незрозумілий. І як же його можна передбачити, якщо це країна, де пекельне і праведне, реальне і фантастичне так химерно переплетене.

Цей твір викликав самі суперечливі відгуки, тому що в Росії на той момент вже гостро відчувалася необхідність реформ, скасування кріпосного права і тілесних покарань. А Микола Васильович голосно заявив про потребу морального виховання кожного члена суспільства.