"Мертві душі": сенс назви. Поема Миколи Васильовича Гоголя

У травні 1842 року виходить друком перший том гоголівських «Мертвих душ». Твір було задумано автором ще під час його роботи над «Ревізором». У «Мертвих душах» Гоголь звертається до основної теми своєї творчості: панівним класам російського суспільства. Сам письменник говорив: «величезна і велика моє творіння, і не скоро кінець його». Дійсно, «Мертві душі» - видатне явище в історії російської та світової сатири.

"Мертві душі" - сатира на кріпацтво

«Мертві душі» - твір критичного реалізму. У цьому Гоголь є продовжувачем пушкінської прози. Він сам про це говорить на сторінках поеми в ліричному відступі про два типи письменників (VII глава).

Тут відкривається особливість гоголівського реалізму: здатність оголити і показати крупним планом всі вади людської натури, які не завжди кидаються в очі. У «Мертвих душах» відбилися основні принципи реалізму:

1. Історизм. Твір написано про сучасний письменникові часу - рубіж 20-30 років XIX століття - тоді кріпацтво зазнавало серйозну кризу.
2. Типовість характерів і обставин. Поміщики і чиновництво зображені сатирично з яскраво вираженою критичною спрямованістю, показані основні соціальні типи. Особливу увагу Гоголь приділяє деталі.
3. Сатирична типізація. Вона досягається авторською характеристикою персонажів, комічними ситуаціями, зверненням до минулого героїв, гіперболізацією, використанням у промові порівняльних зворотів і прислів`їв.

Сенс назви: буквальний і метафоричний

Гоголь задумував написати твір з трьох томів. За основу він узяв «Божественну комедію» Данте Аліг`єрі. Точно так само «Мертві душі» повинні були складатися з трьох частин. Навіть назва поеми відсилає читача до християнських початків.

Чому «Мертві душі»? Сама назва - оксюморон, зіставлення несумісного. Душа - це субстанція, яка притаманна живому, але ніяк не мертвому. Використовуючи цей прийом, Гоголь дає надію, що не все втрачено, що позитивний початок в покалічених душах поміщиків і чиновників може відродитися. Про це і мав бути другий том.

Сенс назви поеми «Мертві душі» лежить в декількох площинах. На самій поверхні - буквальний сенс, адже саме мертвими душами називали померлих селян в бюрократичних документах. Власне, в цьому суть махінації Чичикова: скупити мертвих кріпаків і взяти під їх заставу гроші. В обставинах продажу селян і показані основні герої. «Мертві душі» - це самі поміщики і чиновники, з якими стикається Чичиков, адже в них не залишилося нічого людського, живого. Ними править жадоба наживи (чиновники), недоумкуватість (Коробочка), жорстокість (Ноздрьов) і грубість (Собакевич).

Глибинний зміст назви

Всі нові аспекти відкриваються в міру читання поеми «Мертві душі». Сенс назви, таїться в глибинах твори, змушує замислитися над тим, що будь-яка людина, простий обиватель, може з часом перетворитися на Манілова або Ноздрева. Досить в його серці оселитися однієї невеликої пристрасті. І він не помітить, як виросте там порок. З цією метою в XI главі Гоголь закликає читача подивитися вглиб душі і перевірити: «А чи немає і в мені який-небудь частини Чичикова?»

Гоголь заклав у поему «Мертві душі» сенс назви багатоплановий, що відкривається читачеві не відразу, а в процесі осмислення твору.

Жанрова своєрідність

При аналізі «Мертвих душ» виникає ще одне питання: "Чому Гоголь позиціонує твір як поему?" Дійсно, жанрова своєрідність творіння унікально. У процесі роботи над твором Гоголь у листах ділився з друзями своїми творчими знахідками, називаючи «Мертві душі» і поемою, і романом.

На титульному аркуші першого видання було написано: «Пригоди Чичикова, або Мертві душі» (на першій частині наполягла цензура) - і далі крупно був виділений підзаголовок «Поема». Сам письменник наполягав, щоб саме так оформляли «Мертві душі». Сенс назви твору поемою зводиться до того, що Гоголь планував продовжити роботу, і в другому і третьому томах показати відродження порочних героїв. І тоді «Мертві душі» з сатири перетворяться на поему.

Цим не вичерпуються жанрові особливості твору «Мертві душі». Сенс назви його поемою пояснюється самим Миколою Васильовичем в посібнику з словесності. Там він називає поемою жанр, проміжний між епопеєю і романом. У центрі такого жанру повинен стояти герой - звичайна людина, через пригоди якого показуються звичаї сучасної йому епохи. У приклад Гоголь наводить «Дон Кіхота» Сервантеса.

Крім того, в «Мертвих душах» є ще один аспект, завдяки якому твір вважається поемою - це численні ліричні відступи, характерні для даного воспевающего жанру.

Крім перерахованих якостей, «Мертві душі» тісно межують з шахрайським і навіть соціальним романом. Але відносити твір до даного жанру не варто через відсутність любовної інтриги.

Герої і антигерої в поемі

У першому томі «Мертвих душ» («Пекло» по Данте) Гоголь задумав показати зло - хибне чиновництво і поміщицький клас. Реалізовано це було через систему образів. Герої-мертві душі - ті чиновники і поміщики, яких зустрічає Чичиков, виконуючи свою хитромудру махінацію.

Образи поміщиків представлені в міру зростання духовного занепаду і моральної ницості. При описі кожного з них Гоголь акцентує увагу на тому, що це не окремий випадок, а тип людей: «Манілов належить до людей так собі» - Коробочка - «Одна з тих матушок» - «Таких людей, як Ноздрьов, доводилося всякому зустрічати чимало ». Подібних морально збіднілих людей народжує соціальна середу. У поемі винесено вирок як поміщикам, так і всієї кріпосницької системи в цілому.

Ще один негативний образ поеми «Мертві душі» - чиновництво. У місті панує розруха і бардак. Бюрократичний апарат - те місце, де можна вигідно заробити. Процес отримання хабарів поставлений на потік. Згадаймо епізод, коли Чичиков дає хабар Івану Антоновичу. Дії чиновника доведені до автоматизму: побачити купюру - накрити папірцем - зробити вигляд, що все в порядку.

Негативні герої формують сенс назви поеми - «Мертві душі». Однак, на думку Гоголя, не все так погано: двом героям він дає шанс виправитися. Процес відродження з мертвих пов`язаний з категорією руху. Двоє персонажів поеми показані в процесі розвитку: дана біографія Чичикова і Плюшкіна. Цим Гоголь натякає, що вони здатні змінитися надалі.

Безсумнівно, позитивний герой у поемі - це автор, що розкривається через ліричні відступи. Він розуміє і любить Росію, бачить величезний потенціал у російській народі. Крім того, Гоголь підкреслює позитивні якості російського народу: соковита мова, працьовитість, чесність, самобутність, винахідливість. Саме це дозволить змінитися Русі і стати казковим птахом-трійкою.

Про другому томі "Мертвих душ"

У стані глибокої творчої кризи протягом десяти років пише Гоголь другий том «Мертвих душ». У листуванні він часто скаржиться друзям, що справа йде дуже туго і не особливо його задовольняє.

Гоголь звертається до гармонійного, позитивному образу поміщика Костанжогло: розсудливій, відповідальному, що використовує наукові знання в пристрої садиби. Під його впливом Чичиков переглядає своє ставлення до дійсності і змінюється в кращу сторону.

Побачивши в поемі «життєву неправду», Гоголь спалив другий том «Мертвих душ».