Екологічний ризик.

Екологічний ризик - це імовірнісна характеристика загрози, що виникає як для навколишнього середовища, так і для самої людини, в разі різних антропогенних впливів або інших подій і явищ. Будь екотоксиканти - безсумнівний стресор. Оцінка екологічного ризику передбачає, що стресор - це будь-який вплив: хімічне, механічне або польове, яке викликає будь-яка зміна в екологічних та біологічних системах, як негативне, так і позитивне.

Концепція оцінки екологічного ризику включає два елементи: Risk Assesment, або оцінку ризику, і Risk Management, або управління ризиком. Оцінкою ризику називається науковий аналіз походження, виявлення та визначення рівня небезпеки ризику в даній конкретній ситуації. Поняття «екологічний ризик» відноситься до джерел небезпеки, що загрожують конкретної екологічній системі або процесу, який в ній протікає. Екологічні показники збитку - це руйнування биот, шкідливе, можливо, навіть незворотний вплив на екологічні системи, погіршення стану навколишнього середовища, яке пов`язане збільшенням її забрудненості, почастішання виникнення різних специфічних захворювань, загибель великих природних об`єктів, наприклад, озер, морів, річок, лісів і так далі.

Екологічний ризик може піддаватися управлінню. Для цієї мети необхідно на початку проаналізувати саму ризикову ситуацію, розробити й обґрунтувати управлінське рішення у формі закону або нормативного акту, який буде направлений на зниження ризику або пошук шляхів його скорочення.

Теорія екологічного ризику формує принципи, які характеризують ставлення людської спільноти до необхідності забезпечення безаварійної роботи технічних об`єктів як джерел підвищеної екологічної небезпеки:

1) Нульовий екологічний ризик: цей принцип відображає впевненість людей у неможливості нанесення збитку даним об`єктом.

2) Послідовне наближення до повної і абсолютної безпеки або нульового ризику: передбачає проведення досліджень в даному напрямку по застосуванню технологій, що знижують цей ризик.

3) Мінімальний екологічний ризик: такий рівень небезпеки, який максимально можна досягти, виходячи з принципу виправданості будь-яких витрат на захист безпеки людини.

4) Збалансований ризик. Згідно таким принципом проводиться облік будь-яких природних небезпек і антропогенних впливів, вивчення ступеня ризику кожного з подій і умов, при яких людина може бути підданий небезпеки.

5) Прийнятний ризик. Цей принцип базується на аналізі співвідношення витрат і ризику, або вигоди і ризику, яких витрат і вигоди. Така концепція виходить з того, що виключити ризик повністю або економічно нерентабельно, або практично нездійсненно, а значить, варто встановити раціональний рівень безпеки, при якому оптимізуються витрати на зниження ймовірності ризику та розмір шкоди, можливого в разі виникнення надзвичайної ситуації.

Перший етап оцінки ймовірного ризику - це ідентифікація реальної небезпеки як для людини, так і для навколишнього середовища. На цьому етапі велику роль відіграють наукові дослідження. Ідентифікація небезпеки означає пошук її сигналу і його виділення із загального фону.

На другому етапі проводиться оцінка експозиції, тобто виявлення того, яким шляхом, через яке середовище, в якій кількості, коли саме і яким по тривалості буде вплив.

Третій - оцінка залежності ефекту від дози - визначення кількісної закономірності, яка пов`язує одержувану дозу шкідливої речовини з імовірністю розвитку несприятливих для здоров`я наслідків.

І четвертий - результат усіх попередніх, характеристика ризику. Вона включає в себе оцінку всіх виявлених і можливих несприятливих наслідків для здоров`я людини.