Критична філософія Канта

Іммануїл Кант - це знаменитий німецький мислитель, що вніс величезний внесок у розвиток класичної філософії. Його праці актуальні і донині. Особливо важливою вважається критична філософія Канта. Розглянемо її основні характеристики та ідеї. Революційність праць мислителя полягає в тому, що він запропонував принципово новий філософський підхід. Замість того, щоб розмірковувати про численні проблеми буття, Кант рушив до самих витоків. Філософ задався питанням про межі пізнання людським розумом навколишньої дійсності. Саме тому ідеї мислителя називаються критичними. Іммануїл спростував тезу про те, що здатність до пізнання у людини безмежна.

Критична філософія Канта підрозділяється на три основних напрямки, які можна виразити в трьох простих питаннях. Перший з них - «що я можу знати?». Тут мислитель спростовує ідею про простоту і безмежності пізнання. На доказ він наводить так зване спотворення сприйняття людиною навколишнього світу. У працях Канта всі речі існують як би в двох вимірах. У першому з них об`єкт існує «сам у собі», він такий, яким і є в реальності. У другому вимірі річ постає у вигляді феномена. Вона існує лише як відображення в сприйнятті її людиною. Кант вважав, що об`єкт в реальності і об`єкт в очах індивідуума - це зовсім різні речі. Отже, пізнавальні здібності людини дуже обмежені, адже судження про світ закінчується лише з його відображення, а не з існуючої дійсності.

Потім критична філософія Канта ставить перед собою наступне питання - «що я повинен робити?». Тут мислитель розглядає не абстрактні, але суто практичні завдання. Кант вважав, що в душі кожного індивідуума закладений певний моральний кодекс, так званий «голос совісті». Мислитель писав у своїх працях, що людина повинна жити в повній відповідності з ним. Тут критична філософія Канта щільно стикається з базовими принципами християнського релігійного вчення. Німецький мислитель писав про те, що людина не може використовувати своїх побратимів як засіб до досягнення мети. Це суперечить усім незаперечним законам моралі. Людина може бути тільки і виключно метою. Кант вважав, що індивідуум повинен бути вище своїх егоїстичних нахилів, природних імпульсів і інстинктів.

Третє питання, яке розглядав у своїх працях німецький філософ, звучить так - «на що я можу сподіватися?». Критична філософія І. Канта увазі під собою той факт, що людина, що живе за моральними законами, набуває справжню свободу. Полягає вона в тому, що особистість може самостійно приймати рішення і визначати своє життя, а не діяти «за вказівкою» своїх природних потреб, які можуть бути руйнівними. Кант вважав, що зусилля індивідуума щодо дотримання всіх гуманістичних принципів не компенсуються за життя, проте діяти необхідно відповідно до них тому, що моральний закон незаперечний. Філософ писав, що людина може сподіватися лише на Бога. Таким чином, релігія виникає з моралі, а не навпаки, як вказується в більшості інших праць мислителів і релігійних діячів. Кант вельми своєрідно підходить до ідеї про Бога, раціоналізуючи її. Мислитель вважав, що релігія корисна для людини, адже вона дарує надію на винагороду за свої старання по дотриманню моральних принципів. Тобто, філософське вчення Канта увазі під собою навіть не глибоке розуміння цінності віри в Бога, але усвідомлення важливості самої ідеї про потойбічному світі, де будуть компенсовані всі зусилля людини.