Культура Відродження

Відродження вперше почали розглядати як окремий історико-культурний період тільки з другої половини 18 століття. Пов`язано це з появою робіт Уінкельмана по європейському мистецтву. Розвиток культури Ренесансу тривало більше трьох століть. Проходило воно в чотири етапи:

- Предвозрождение (з останньої третини 13 століття і до початку 14 століття) -

- раннє Відродження (з середини 14 століття і до кінця 15 століття) -

- високе Відродження (З кінця 15 століття і до першої половини 16 століття) -

- пізніше Відродження (з другої половини 16 століття і до початку 17 століття).

У перші роки 19 століття в побут увійшло німецьке слово «гуманізм». Його використовували для позначення виключно людської природи Ісуса Христа. Незабаром цей термін поширився в колах освічених людей, цим словом часто стали називати діячів епохи Відродження. Правда, об`єктивний розгляд даного періоду показує, що не всі вони були щирими носіями нового світогляду. Незважаючи на це, можна сказати, що в цілому епоха Відродження активно вплинула на формування сучасного розуміння гуманізму як позиції, для якої пріоритетними є загальнолюдські цінності.

У цей період діячами Ренесансу було висунуте гасло «До джерел!». Тим самим вони висловили своє захоплення мистецтвом і літературою античності і критичне ставлення до сучасної їм культурі середньовіччя. Остання отримала настільки невтішну оцінку за незнання класиків Стародавньої Греції та за насичення латині чужоземними виразами.

Культура Відродження формувалася під значним впливом розвивається буржуазного суспільства в містах-державах Італії. Справа в тому, що в інших європейських країнах боротьба цієї верстви населення за свої права закінчилася освітою монархій і збереженням колишніх традицій. І тільки в Італії буржуазія перемогла феодалів і встановила свої порядки у великих містах. Саме вони, а також церковні ієрархи, королі і банкіри найчастіше виступали замовниками творів мистецтва і всіляко підтримували письменників і художників. Та й серед самих гуманістів Відродження було чимало представників знаті. У зв`язку з тим, що під управлінням або протекцією Візантії тоді перебували багато міста Італії, культура Відродження в цій країні опинилася під відчутним впливом Сходу. Особливо це помітно в архітектурі і в декоративному мистецтві. Там відбулося злиття ісламських і візантійських традицій з елементами готики.

Культура Відродження має набагато більше спільного з пізнім середньовіччям, ніж цього хотілося б її діячам. Тому представники Ренесансу прагнули відокремити себе і створенням своїх концепцій, і утворенням різних елітних організацій і гуртків.

Якщо середньовічні діячі культури від античності брали тільки окремі знання, уривки, коментарі, то творців Відродження цікавила і форма античного твору, і його суть, його дух, ідеї. Але при цьому не було й мови про те, щоб відкинути спадщина християнського світу.

Культура Відродження стала прямим продовженням західного середньовіччя. Звідти вона взяла ідеї особистого, суспільного і історичного прогресу, гуманного ставлення до кожної людини, визнання містичної підгрунтя буття, схильність до ерудованості, до використання символів і алегорій. З висоти християнського світогляду розглядається і спадщина античних часів. Але мала культура Відродження і ідейний відміну, порівняно з середньовіччям. Діячі Ренесансу розглядали людину як центр Всесвіту, як вищу частину природи і одночасно як її найбільше творіння. А світ навколо сприймався як результат не тільки Божих рук, а й земних.