Гуманізм епохи Відродження

До середини XIV століття в Європі з`являється нове філософське течія - гуманізм, який ознаменував собою нову еру в розвитку людського суспільства під назвою епоха Відродження. Середньовічна Європа в ті часи перебувала під важким тягарем церковних забобонів, всяка вільна думка жорстоко придушувалася. Саме в той час у Флоренції і зародилося філософське вчення, що змусило поглянути на вінець творіння божого по-новому.

Гуманізм епохи Відродження - це сукупність навчань, що представляють людини мислячої, що вміє не тільки плисти за течією, але і здатного чинити опір і діяти самостійно. Основним його напрямом є інтерес до кожного індивідууму, віра в його духовні і фізичні можливості. Саме гуманізм епохи Відродження проголосив інші принципи формування особистості. Людина в цьому навчанні представляється як творець, він індивідуальний і не пасивний у своїх думках і вчинках.

Нове філософський напрямок взяло за основу античну культуру, мистецтво та літературу, акцентувавши увагу на духовній сутності людини. У середні століття наука і культура були прерогативою церкви, яка дуже неохоче ділилася накопиченими знаннями та досягненнями. Гуманізм епохи Відродження прочинив цю завісу. Спочатку в Італії, а потім поступово і по всій Європі стали утворюватися університети, в яких, разом з теософскими науками, стали вивчати і світські предмети: математику, анатомію, музику та гуманітарні предмети.

Найвідомішими гуманістами італійського Відродження є: Піко делла Мірандола, Данте Аліг`єрі, Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка, Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті та Мікеланджело Буанаротті. Англія дала світові таких гігантів, як Вільям Шекспір, Френсіс Бекон. Франція подарувала Мішеля де Монтеня і Франсуа Рабле, Іспанія - Мігеля де Сервантеса, а Німеччина - Еразма Роттердамського, Альбрехта Дюрера і Ульріха фон Гуттена. Всі ці великі вчені, просвітителі, художники назавжди перевернули світогляд і свідомість людей і показали людини розумної, красивого душею і мислячого. Саме їм зобов`язані всі наступні покоління за подаровану можливість поглянути на світ інакше.

Гуманізм в епоху Відродження на чолі всього поставив чесноти, якими володіє людина, і продемонстрував можливість їх розвитку в людині (самостійно або за участю наставників).

Антропоцентризм відрізняється від гуманізму тим, що людина, згідно з цим течією, є центром світобудови, а все, що розташовується навколо, повинно служити йому. Багато християн, озброївшись цим вченням, проголосили людини вищим створенням, при цьому зваливши на нього і найбільший тягар відповідальності. Антропоцентризм і гуманізм епохи Відродження дуже суттєво різняться між собою, тому потрібно вміти чітко розмежовувати ці поняття. Антропоцентріст - це людина, що є споживачем. Він вважає, що йому всі зобов`язані чим-небудь, він виправдовує експлуатацію і не замислюється над знищенням живої природи. Його основним принципом є наступний: людина має право жити так, як йому хочеться, а решта світу зобов`язаний служити йому.

Антропоцентризм і гуманізм епохи Відродження були в подальшому використані багатьма філософами і вченими, такими як Декарт, Лейбніц, Локк, Гоббс та інші. Ці два визначення неодноразово бралися за основу в різних школах і течіях. Найзначнішим, звичайно, для всіх наступних поколінь став гуманізм, в епоху Відродження посіяв насіння добра, освіти і розуму, які ми і сьогодні, через кілька століть, вважаємо найважливішими для людини розумної. Ми, нащадки, насолоджуємося сьогодні великими досягненнями літератури і мистецтва Ренесансу, а сучасна наука ґрунтується на багатьох навчаннях і відкриттях, які зародилися в XIV столітті й існують досі. Гуманізм епохи Відродження спробував зробити людини краще, навчити його поважати себе і оточуючих, а наше завдання - зуміти зберегти і примножити кращі його принципи.