Культура епохи Відродження: музика і живопис

Культура епохи Відродження була властива Центральній і Західній Європі у часовий проміжок між 14 і 16 століттям. У цей період картина світу змінилася досить радикально: у ній знайшов своє місце гуманізм. Заснована культура епохи Відродження була на античності. Саме через те, що цій епосі було властиво відроджувати традиції античного світу, вона і була названа епохою Відродження або Ренесансом.

Ще в 13 столітті мистецтву не було властиво зображати людини взагалі (людський образ використовувався тільки при написанні ікон), воно зображувало лише ставлення людини до Бога, і то в абстрактних формах. Архітектурі же того часу була властива готичность і безтілесність.

Але вже на початку 14-го століття мистецтво починає радикально змінюватися: Н. Пізано змінює стиль архітектури, а художник Джотто ді Бондоне починає писати зовсім нові за стилем картини: тривимірні, більш живі, життєрадісні, реалістичні, з чітко прописаними об`єктами обстановки.

До кінця 15-го століття культура епохи Відродження досягає свого розквіту: безліч художників працюють у новому стилі, використовуючи перспективу, намагаючись зобразити "ідеальної людини". В архітектурі ж повністю перестає використовуватися готичний стиль - йому на зміну приходить класичний, основою якого є пропорційність і рівновагу.

Якщо говорити безпосередньо про живопис, то слід сказати, що художня культура епохи Відродження розділена на кілька періодів: Раннє, Високе, Пізніше і Північне Відродження.

Класичним прикладом художньої культури Раннього Відродження є картини Сандро Баттічелі. Такі полотна, як "Народження Венери", "Оплакування Христа" і "Весна", не тільки зробили ім`я художника безсмертним, але й стали однією з перших вдалих спроб зобразити красу людського тіла.

Для Високого Відродження властиво зображення гармонійної і вільної особистості, отакого ідеалу. Одним з найвидатніших художників того часу був Леонардо да Вінчі - саме з його ім`ям у багатьох асоціюється культура епохи Відродження.

Геніальний художник, музикант, архітектор, анатом, скульптор, інженер, поет, провидець - все це можна сказати про нього. Багато його зарисовані, але не здійснені винаходи використовуються в сучасному світі, а загадкова Мона Ліза донині розбурхує уяву багатьох.

Для Пізнього Відродження характерний маньєризм, що не торкнулася лише Венецію. Цей період можна назвати періодом занепаду культури.

Північне ж Відродження родинно мистецтву пізньої готики. Найбільш видатними художниками цього періоду були такі: Бальдунг Ханс, Ієронім Босх, Ханс Хольбейн, Пітер Брейгель і Ян Ван Ейк.

Музична культура епохи Відродження одночасно і споріднена мистецтву Середньовіччя, і відмінна від нього. В Італії в епоху Ренесансу провідне місце все ще належить церковному песнопению, але вже починає розвиватися багатоголосне спів, що дозволило ускладнити музичні твори, зробити їх більш емоційними і незвичайними.

Нідерланди змогли значно розвинути свої музичні традиції, утворивши поліфонічну школу. Примітна вона була тим, що навчала юних музикантів не тільки нідерландським, але й англійською, французькою та італійською традиціям.

У Франції приділяли увагу музиці не тільки у формі церковних піснеспівів, а й у формі багатоголосої світської пісні, названої шансоном.

У Римі, як і в Нідерландах, була заснована поліфонічна школа. Особливістю римської музичної традиції стала складна музика і чіткий, ясний текст.

У Венеції композиції були незвичайно пишними і розкішними, а в Англії небувалу популярність придбали невеликі домашні музичні твори.