Структура наукового пізнання навколишньої дійсності у філософії

Під пізнанням розуміють сукупність процесів, методів і процедур набуття знань про різні явища і об`єктах. Метою пізнання, на думку різних дослідників, є оволодіння силами природи, вдосконалення людини, а також пошук істини.
Пізнання підрозділяється на наукове і ненаукове. В останньому, у свою чергу, виділяють буденне, художнє, міфологічне і релігійне пізнання. Наукове пізнання відрізняється від інших форм. Воно являє собою процес придбання знань нехай в якійсь мірі суб`єктивних і відносних, але спрямованих на відображення закономірностей, пов`язаних з об`єктивною реальністю, яку і можна назвати дійсністю. Завданням, що стоїть перед науковим пізнанням, є опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ, що відбуваються в дійсності.

Структура наукового пізнання передбачає поділ його на рівні, в яких виділяють форми і методи пізнання. Структура наукового пізнання має два рівні - у формі емпіричного і теоретичного методів. Деякі дослідники виділяють ще третій рівень - метатеоретичний метод пізнання.
На емпіричному рівні відбувається збір фактичного матеріалу, емпіричного досвіду, а так само первинне їх узагальнення.
Основними методами емпіричного пізнання є два базових моменти: спостереження та експерименти. Спостереження - це метод, що полягає в цілеспрямованому, навмисному, організованому сприйнятті об`єктів навколишнього світу, спирається на чуттєве пізнання світу, в ході якого видобуваються знання про природу і властивості об`єкта. Експеримент передбачає, на відміну від спостереження, можливість активного впливу на досліджувані явища і процеси.
На теоретичному рівні відбувається обробка даних і фактів, отриманих емпіричним шляхом, виявляються внутрішні взаємозв`язки між різними явищами. На цьому рівні Структура наукового пізнання представлена гіпотезами і теоріями. Гіпотеза - це наукове припущення, що пояснює будь-які явища і потребує експериментальної перевірки і теоретичного обгрунтування. Теорія - це система взаємопов`язаних тверджень і доказів, яка пояснює і передбачає явища в тій чи іншій галузі. Теорія повинна відображати об`єктивні закономірності розвитку природи, а також суспільства.

Структура наукового пізнання в філософії передбачає ще один рівень - метатеоретичний. Тут знаходяться філософські установки, а також методи, ідеали, еталони, норми, регулятиви і т.д. На метатеоретической рівні складається наукова картина світу.
Структура наукового пізнання передбачає взаємозв`язок. Це означає, що два основних шляхи пізнання у вигляді емпіричного і теоретичного обов`язково пов`язані один з одним. Емпіричне пізнання шляхом спостережень і експериментів збирає нові дані, стимулюючи теоретичне пізнання, ставлячи перед ним нові завдання, а теоретичне пізнання, в свою чергу, узагальнює і пояснює явища, отримані емпіричним шляхом, а також висуває гіпотези і теорії, що вимагають емпіричного підтвердження.

Структура наукового пізнання в філософії повторює структуру ненаукового пізнання.
Розвиток наукового знання призвело до поділу науки на дисципліни. Дисциплінарна структура науки має двоїстий характер. З одного боку, поділ науки на дисципліни, галузі, розділи дозволяє конкретній людині спеціалізуватися на певній проблемі і глибше її вивчати. Але, з іншого боку, ця спеціалізація дробить загальне знання, приводячи до втрати його цілісності. Саме тому в минулому столітті почався процес інтеграції наук, результатом якого стала поява нових наук на стику вже наявних. Так, на стику біології та техніки з`явилася біоніка, що використовує структури живих організмів для вирішення інженерних проблем