Колективізація в СРСР: цілі та результати

У середині 1920-х років радянське керівництво взяло впевнений курс на індустріалізацію. Але на масове будівництво промислових об`єктів потрібні були чималі гроші. Взяти їх вирішили в селі. Так почалася колективізація.

Як все починалося

Спроби змусити селян обробляти землю спільно більшовики брали ще в період громадянської війни. Але в комуни народ йшов неохоче. Селянство тяглося до власної землі і не розуміло, навіщо передавати нажите великими труднощами майно в «загальний казан». Тому в комунах опинялася в основному біднота, та й та йшла без особливого бажання.

З початком НЕПу колективізація в СРСР загальмувалася. Але вже в другій половині 1920-х років, коли черговий партійний з`їзд вирішив проводити індустріалізацію, стало ясно, що на неї потрібні чималі гроші. Брати за кордоном кредити ніхто не збирався - адже їх рано чи пізно довелося б віддавати. Тому вирішили добути потрібні кошти за рахунок експорту, в тому числі зернових. Перекачати такі ресурси з сільського господарства можна було, лише змусивши селян працювати на державу. Та й масове будівництво заводів і фабрик передбачала, що в міста потягнеться робоча сила, яку потрібно годувати. Тому колективізація в СРСР була неминуча.

Взимку 1927-1928 рр. вибухнув хлібозаготівельна криза. Селяни, як і за кілька років до того, не поспішали здавати зерно за копійчані ціни. Але тепер влада вирішила відібрати в них урожай силою. Прийнята в січні 1928 партійна директива вимагала карати селян, що продають зерно за високими цінами. Почалися масові конфіскації хліба та арешти «спекулянтів».

На цьому влада не зупинилися. Навесні того ж року був прийнятий закон про єдиний сільгоспподаток. Від цього збору звільнялися колективні господарства, заможні ж селяни повинні були платити пристойну суму. Важким тягарем стали і культурний збір, і самооподаткування, і примусова передплата на різні позики. Фактично це було вже початок колективізації: в колгоспи примушували йти економічними методами. Незабаром заможні селяни позбулися ще й права брати кредити, використовувати найману працю і купувати сільгосптехніку.

Примус

Втім, всі ці методи не привели до збільшення числа колгоспів. Незважаючи на те, що для нових господарств створювалися пільгові умови, селяни йти в них не поспішали. У листопаді 1929, коли Й. Сталін стверджував, що в справі колективізації почався «великий перелом», і народ валить в колгоспи натовпами, реально в них складалося всього 6-7% господарств. Більш того, податковий тиск призвело до масових виступів селян, часом виливалися в стихійні повстання.

Після заяви Сталіна про «переломі» колективізація в СРСР прискорилася. Перед партійним керівництвом республік ставилися чіткі терміни, до яких всі селяни регіону повинні були бути об`єднані в колгоспи. Масові конфіскації і виселення «куркулів» придбали величезний розмах: на Урал і в Сибір вирушили тисячі людей, які ще недавно були успішними господарями. Під розкуркулення, втім, потрапляли не лише заможні селяни: у багатьох регіонах воно перетворилося на банальний грабіж. Нерідкими стали випадки, коли місцеві активісти тягли з сільських хат навіть меблі, а кулаками або подкулачниками оголошувалися ті, хто просто не хотів йти до колгоспу. У цій ситуації сільські жителі стали бігти в міста, розпродаючи своє майно за безцінь, щоб хоч якось вижити.

Результатом такої політики стало і збільшення числа селянських повстань. Країна опинилася на межі громадянської війни. Лише неорганізованість і слабке озброєння селян дозволили більшовикам уникнути нового серйозного протистояння. А воно цілком могло похитнути їхню владу, адже опора їх режиму - армія - в більшості своїй була родом з села. У березні 1930 тиск на селян вирішили знизити. Нове партійне постанову, як і опублікована перед цим стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», засуджувало примус при вступі в колгосп. Селяни стали масово залишати ненависні для них господарства. Але шляху назад вже не було. Вийшли з колгоспу обкладали такими податками, що вести присадибне господарство ставало просто нереально.

Підсумки колективізації

До 1932 колективізація в СРСР фактично завершилася. Більшість селян трудилося на колгоспних полях. От тільки за свою працю вони отримували мізерну частину від зібраного врожаю. Решта відправлялося на експорт. Результатом стали масові розкрадання хліба на полях, за які нове законодавство передбачало 10 років або розстріл. Зернові райони СРСР вразив масовий голод. В Україні, наприклад, вимирали цілі села. Не кращим було становище в казахських степах, де проводилися примусові заготівлі м`яса.

По суті, мети колективізації були досягнуті. Залякане репресіями та голодом селянство покірно працювало в колгоспах, отримуючи за це мізерну натуральну оплату - так звані трудодні. Держава отримала від села необхідні ресурси. Але самі колгоспи так і не стали ефективними господарствами, а навпаки, перетворилися на одну з причин кризи радянської економіки.