Представницька демократія

В демократичній державі єдиним носієм і джерелом влади вважається народ. У відповідності з характером вираження інтересів і волі суспільства існують дві форми народовладдя. До цих форм відноситься безпосередня і представницька демократія.

Перша передбачає вирішення державних питань при прямій участі громадян. При цьому в якості проявів влади народу виступають зборів, референдуми, сільські сходи та інше.

Представницька демократія передбачає реалізацію волі народу через представників. Ними можуть бути громадські організації, виборні органи, партії та інші.

Народовладдя, як передбачається, має забезпечувати механізм з вироблення колективних рішень, що відповідають інтересам громадянського суспільства в найбільш повній мірі. Пряма і представницька демократія відрізняються один від одного, безумовно. Однак спрямовані обидві ці форми на реалізацію народної влади. Вважається, що в зазначених умовах при прийнятті суспільних рішень досягаються ті ж цілі, що і при виконанні індивідуальних.

Представницька демократія передбачає вибір громадянами відповідальних осіб. Вони, в свою чергу, спільно вирішують завдання, приймають (за допомогою голосування) колективні рішення. Таким чином, проявляється принцип цієї форми народовладдя.

Представницька демократія передбачає особливі відносини між обраними особами та виборцями. Кандидати розповідають народові про ті ідеї і принципи, які будуть застосовуватися в основі їхньої політики, а громадяни вибирають ту людину, чиї ідеї найбільш близькі до їх власним.

В основі демократичного процесу передбачається наявність принципу чесності. Однак, як показує практика, він не завжди застосовується. Багато кандидатів розуміють, що більше шансів перемогти у тих, хто говорить виборцям те, що вони хотіли б чути. Але це не завжди те, що думають претенденти в дійсності. Однак представницька демократія передбачає зняття обранця з посади у разі, якщо він не виконує своїх зобов`язань. Таким чином, є можливість зберегти умови, наближені до рівноважним. Не завжди обранцями стають саме ті представники, які потрібні виборцям. Але останні можуть виправити помилку вибору при наступних голосуваннях.

Часом в окремих ситуаціях може виникнути суттєве відхилення умов від стану рівноваги. Претенденти знаходять способи, за допомогою яких заповнюють розрив між своїми діями і даними обіцянками. Кандидати починають проводити соцопитування, вивчають громадську думку, скликають збори. Таким чином, представники з`ясовують бажання і потреби виборців і вибудовують свої заяви та пропозиції відповідним чином, тобто так, щоб вони відповідали запитам електорату. В результаті формується відповідність між побажаннями виборців і обіцянками претендентів. Однак часто процес йде невірним шляхом. Очікування виборців збігаються із заявами кандидатів. При цьому претенденти, чиї ідеї відповідають потребам електорату, можуть бути не вибрані. В результаті виборці знову не отримують необхідних їм представників і розчаровуються в процесі виборів.

Іноді не бездоганний і сам електорат. Передбачається, що, вибираючи представників, які згодом будуть керуватися справжніми інтересами суспільства, виборці часом намагаються реалізувати свої суто особисті інтереси, ставлячи їх вище інтересів суспільства. У свою чергу, претенденти часто апелюють до цих же егоїстичним потребам окремих громадян. І, у зв`язку з тим, що представники не в змозі врахувати абсолютно всі інтереси, вони (кандидати) змушені віддавати перевагу лише деяким потребам виборців.