Як в СРСР народ називав рух ВССО, і що таке будівельний загін

В СРСР безробіття не було. Мала місце повна протилежність цього сумного явища - постійний дефіцит трудових ресурсів. Особливо гостро ця проблема постала перед керівництвом країни після XX з`їзду КПРС, де визначено деяку лібералізацію суспільних відносин. Значно зменшилася трудова армія в`язнів ГУЛАГу, селяни отримали можливість, хоч і обмежену, уникнути тужливої долі довічного кріпосного-колгоспника. Проте потреба в будівельниках залишалася високою. Особливо це відчувалося в п`ятдесяті роки, під час освоєння цілинних-перелогових земель в Казахстані. Саме тоді виник рух ВССО, інспіроване, як будь-яке інше масове явище, комуністичною партією, єдиною правлячою силою в Радянському Союзі.

Перші стройотрядовци-цілинники

На цілину їхати мисливців було мало. Перша хвиля переселенців складалася з двох нерівних частин, романтиків-ентузіастів (таких була меншість) і тих, хто спокусився на підйомні, опинившись у вкрай скрутному становищі за різних життєвих обставин. Іншими словами, становили другий, більш численну категорію ті, кому було нічого втрачати, в тому числі і люди з кримінальним минулим. Опинившись в голому степу, не забезпечені житлом і постачанням, ентузіасти і авантюристи в рівній мірі починали розуміти складність ситуації, багато робили спроби повернутися назад, але вдавалося це не всім. Тоді партія кинула клич студентам, а комсомол, як завжди, відповів «є!» Перші будзагони, як в СРСР народ називав рух ВССО, попрямували на Цілину в 1959 році і складалися з учнів МГУ. 339 студентів за літо звели в Північному Казахстані, місці посилання політв`язнів, 12 будиночків, крільчатник і пару пташників. Ці скромні досягнення мали скоріше пропагандистське, ніж практичне значення. Без участі скільки б то не було кваліфікованих будівельників і чималих витрат на перевезення, харчування та проживання молодих людей, зведення цих об`єктів було б справою неможливою. Про те, скільки заробив кожен з них, і чи була ця затія хоча б самоокупною, історія замовчує.

Спроби залучення трудових ресурсів учнівської молоді були й раніше, і пізніше. Починаючи з перших п`ятирічок, керівництво партії вважало, що літні канікули студенти не повинні проводити в неробстві. У роки «зрілого соціалізму» традиція продовжилася регулярними відправками на осінні сільгоспроботи в підшефні колгоспи. При цьому найчастіше до будівництва виконуються комсомольцями завдання не мали відношення. У зв`язку з цим до 1983 року дозріла необхідність в перейменуванні, так як в СРСР народ називав рух ВССО і раніше будзагонами. Тепер їх позначали більш короткої абревіатурою СО (тобто студентські загони), тим самим розширюючи їх сферу застосування. Учнів використовували на промислових підприємствах, що зазнають труднощі, в тому числі і сезонні, в трудових ресурсах. Зазвичай на таких заводах і фабриках працю був важким, норми високими, а оплата дуже скромною.

Організаційна структура

Комсомол з моменту свого створення був вірним помічником комуністичної партії. Як і в КПРС, основоположним принципом в цій організації став демократичний централізм. Він же передався і дітищу ВЛКСМ, будзагонами, як в СРСР народ називав рух ВССО. Структурно всі підрозділи управлялися центральним штабом, працюючим при ЦК ВЛКСМ. Кожна окрема одиниця (загін), що складається з тридцяти-сорока чоловік, підпорядковувалася відповідному функціонерові райкому комсомолу. Управляли нею командир і комісар. Перший займався загальними питаннями керівництва, другий регулював ідеологічну сторону. Були й інші посади, необхідні для правильної роботи загону, наприклад бухгалтер або кухар. Кращі командири, обрані по всій величезній країні, брали участь в регулярно організовуються зльотах.

Розквіт стройотрядовского руху

Рух ВССО в СРСР найвищого розквіту досягло в кінці шістдесятих - початку сімдесятих років. Життя студента найчастіше була небагатою. Стипендія становила 40 рублів (підвищена - 50), і живуть у гуртожитках «іногородні» змушені були шукати приробіток, особливо якщо батьки допомогти не могли. Будзагони давали можливість за літо запастися грошовими коштами, іноді значними. Їх географія була великою, і в деяких випадках виплачували надбавки, північні або за віддаленість. Заробити під час канікул - справа звичайна для студента в будь-якій країні, але ніде воно не отримало такого організаційного розмаху, як в СРСР. Народ називав рух ВССО студзагін, будзагонами, а іноді й просто шабашниками, але це значення не мало. До тих пір, поки головним стимулом була отностітельно висока оплата, воно розвивалося, а кількість студентів, які беруть у ньому участь, росло. Вже до 1970 року воно перевищило цифру в 300 тисяч, через п`ять років подвоїлося, а до 1980 року перевищила 800 тисяч. Потім відбувся спад.

Занепад ВССО

До тих пір поки будзагони володіли певною можливістю вибору об`єктів, на яких їм належало працювати, справи йшли відносно непогано. Але до 1983 року партійне керівництво зметикували, що таку значну працездатну «масу» можна використовувати більш ефективно, що в перекладі на економічну мову виражалося найпростішої формулою «платити менше, працювати більше і не там, де хочуть, а де скажуть». Кількість бажаючих трудитися на таких умовах знизилося, і в хід пішли адміністративні заходи, аж до загрози виключення з ВНЗ у разі відмови відпрацювати літо в будівельному загоні.

І всеж ...

І все ж ті, кому сьогодні 50-60 років згадують будзагони добрим словом. Молоді, яка не знає навіть того, як називалося рух ВССО, і як ці букви розшифровуються, важко зрозуміти радість від виду вибудуваного усіма разом корівника, почуття самостійності і щастя подолання труднощів, а їх було чимало. Комарі кусали, побутові умови часто залишали бажати кращого, та й раціон бував зовсім не той, що готувала мама, але все це не мало значення. Пісні біля багаття, не завжди ті, що вигадала Пахмутова про «лютий будівельний загін», печена картопля, перші закоханості і чарівне відчуття свободи, подкрепляемое ніжним хрестом самостійно зароблених грошей в кишені - ось що згадується тодішнім стройотрядовцам, а тепер цілком солідним дядечко і тітонька. Такий ностальгії можна побажати і нинішнім двадцятирічним.