На допомогу учневі: аналіз вірша Державіна «Визнання»

Г. Р. Державін - старший побратим і вчитель по перу А. С. Пушкіна. Літературознавці чимало писали про те, яку роль відіграла творчість поета для розвитку російського мистецтва, яка чудова плеяда творчих особистостей з`явилася завдяки йому. Одне з кращих ліричних текстів автора - вірш «Визнання».

Історія створення твору

Будь-якому поету властиво в ті чи інші періоди творчого шляху підбивати підсумки своєї роботи, давати оцінку тому, що зроблено, намічати перспективи на майбутнє. Чи не відійшов від правила і Гавриїл Романович. Всі ми знаємо його програмний «Пам`ятник». Але сьогодні згадаємо інше, не менш цікаве ліричний роздум поета і проведемо аналіз вірша Державіна «Визнання». Написано воно в зрілий період життя і творчості, коли автор уже був широко відомий і визнаний у літературних колах. Однак усвідомлюючи, наскільки його поетичний метод відрізняється від існуючих тоді традицій і бажаючи бути максимально зрозумілим читачами та колегами-літераторами, Державін вважає обов`язком роз`яснити власні естетичні та етичні принципи та ідеали. Адже часто його звинувачують у змішуванні жанрів, вживанні «низькою», т. Е. розмовної, лексики. А адже згодом саме творчість цього поета було визнано вершиною російського класицизму! Тому й важливий для розуміння його основного характеру аналіз вірша Державіна «Визнання». У цьому невеликому творі, написаному в 1807 році, міститься свого роду поетичний кодекс.

Автор і ліричний герой

З 1803 Гавриїл Романович знімає з себе всі державні повноваження і відправляється у відставку, в «обійми сільській тиші». Маєток Званка стає справжнім літературним притулком поета, в якому створено велику кількість творів. Творчість його набуває філософську спрямованість, що можна виразно помітити, роблячи аналіз вірша Державіна «Визнання». Ліричний герой твору тотожний автору. Поет прямо підкреслює: він така ж людина, як і всі, і йому властиві ті ж слабкості, захоплення, що й іншим смертним: зваба суєтою і блиском світла, захоплення жіночою красою, популярністю, славою. Тому в кінці твору, перефразовуючи відомий біблійний вислів, автор вигукує своїм незримим співрозмовникам-читачам: киньте на труну мій камінь, якщо самі ви не такі!

Тема, ідея

Роблячи аналіз вірша Державіна «Визнання» за ключовими словами, ми виявляємо ідейно-смисловий його центр: «розум і серце людське були генієм моїм». Саме «людське», т. Е. Гуманне, з властивою йому добротою, щирістю, вірою у все найкраще. Це підтверджують й інші приклади тексту: герой не любить прикидатися і «філософа брати вигляд», в поезії він прославляє не себе, а вищі сили, нагородили його талантом. Всіляко підкреслюючи саме людську природу свого дару, Державін «Визнання» будує за принципом протиставлення. Він підкреслює, що якщо прославляв царів, то не через вірнопідданських почуттів, а щоб оспівати чесноти, необхідні в державних обличчях, і вказати на них сильним світу цього. Перемоги ним восхвалялись, щоб нащадки знали про важливі події своєї історії, пишалися ними, і свою країну, свій час теж піднімали на п`єдестал великих звершень. В очі ліричний герой і істини «гепнувся» вельможам, критикуючи їх не із заздрості або злості, а щоб ті ставали кращими. Саме щирість, правдивість, відкритість світу і людей вважає головними достоїнствами своєї поезії Державін. «Визнання», аналіз якого ми зробили, дозволяє стверджувати, це повною мірою. Тим і цінний для нас дар Гавриїла Романовича, його унікальне віршована спадщина. Замикаючи епоху класицизму російської літератури, він зумів надати йому живий людський вигляд. Тому і Пушкін щиро вважав Державіна своїм геніальним учителем.