Самосвідомість в психології - це ... Що таке самосвідомість? Визначення та поняття

Однією з базових у вченні про особистості є проблема самосвідомості. Воно й не дивно, адже поняття це дуже складне і багатогранне. Наукові дослідники чимало праць присвятили цьому феномену. Самосвідомість в психології - це процес усвідомлення і оцінювання себе індивідом як суб`єкта різних видів діяльності і в якості особистості, яка володіє набором власних інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, ідеалів.

Визначення поняття

Психологи стверджують, що не тільки людина відрізняється самосвідомістю, а й соціум, клас, нація чи будь-яка інша соціальна група, але лише в тому випадку, якщо ці елементи досягають розуміння і усвідомлення системи взаємин, спільних інтересів, спільної діяльності. Самосвідомість в психології - це коли відбувається виділення людиною себе з усієї зовнішнього середовища і визначення свого місця в бурхливої природного та суспільного життя. Цей феномен має тісний зв`язок з таким поняттям, як рефлексія, теоретичне мислення.

Критерій і вихідний пункт того, як людина ставиться до себе, - це навколишні люди, тобто виникнення і розвиток свідомості відбувається серед собі подібних, в суспільстві. Соціальні психологи стверджують, що в трьох областях можливе становлення і формування індивіда як особистості, а саме: в діяльності, в спілкуванні і в усвідомленні себе.

Теорія В. С. Мерліна

Процес соціалізації передбачає розширення і поглиблення зв`язків і взаємин особистості з іншими людьми, певними групами, соціумом взагалі. Образ «Я» розвивається і стає більш стійким. Формування самосвідомості, або того самого «Я», відбувається поступово, протягом усього життєвого шляху, а не відразу, від народження. Це складний процес, схильний багатьох соціальних впливів. У зв`язку з цим В. С. Мерлін виділив компоненти самосвідомості:

• Перший - людина усвідомлює свої відмінності і виділяє себе із зовнішнього світу.
• Другий - індивід усвідомлює себе як активного суб`єкта, здатного змінювати навколишнє його реальність, а не як пасивного об`єкта.
• Третій - особистість усвідомлює власні психічні властивості, процеси та емоційні стани.
• Четвертий - у людини формуються соціально-моральні аспекти, повагу до себе в результаті отриманого досвіду.

Самосвідомість: три напрямки в науці

Сучасна наука має самі різні погляди на виникнення і розвиток свідомості та самосвідомості. У традиційному підході це поняття розглядають як вихідну в генетичному плані первинну форму свідомості людини, в основі якої лежить самовідчуття і самосприйняття. Воно розвивається в дитячому віці, коли дитина знайомиться зі своїм тілом, усвідомлює його, відрізняє своє «Я» від «Я» інших, дивиться в дзеркало і розуміє, що це він.

Така концепція вказує, що особливим і універсальним аспектом того, що ми називаємо етнічну самосвідомість, є самопереживання, яке і породжує його.

Але вчені не зупинилися, і С. Л. Рубінштейн запропонував протилежний погляд. Для нього проблема самосвідомості інша і лежить в іншій області. Вона полягає в тому, що цей феномен володіє найвищим рівнем і є як би продуктом і результатом розвитку свідомості.

Є ще й третя точка зору, яка передбачає, що свідомість і психіка, а також і самосвідомість характеризуються паралельним одночасним розвитком, єдиним і взаємозумовленим. Виходить, людина пізнає світ за допомогою відчуттів, і у нього складається певна картинка зовнішнього світу, але крім цього він переживає самовідчуття, які формують його уявлення про самого себе.

Розвиток феномена

Самосвідомість в психології - це процес, який складається з двох основних етапів:

• Перший передбачає побудову схеми свого фізичного тіла і формує почуття «Я».
• Другий етап починається тоді, коли вдосконалюються інтелектуальні можливості, понятійне мислення і розвивається рефлексія. Індивід вже здатний осмислювати своє життя. Але як би нам не хотілося мислити раціонально, навіть рефлексивний рівень все одно має зв`язок з афективними переживаннями, принаймні, так стверджує В. П. Зінченко. На думку вчених, права півкуля мозку відповідає за відчуття себе, а ліва - за рефлексію.

Складові поняття

Структура самосвідомості характеризується кількома складовими. По-перше, індивід виділяє себе з навколишнього світу, усвідомлює себе суб`єктом, незалежним від середовища - і від природної, і від суспільної. По-друге, відбувається усвідомлення власної активності, тобто управління собою. По-третє, людина може усвідомлювати себе і свої якості через інших (якщо ви помічаєте якусь рису в знайомому, значить, вона у вас є, інакше ви б не виділив її із загального фону). По-четверте, особистість оцінює себе з моральної точки зору, для неї характерна рефлексія, внутрішній досвід. Таку структуру має і російське самосвідомість.

Людина відчуває себе єдиним завдяки безперервності переживання часу: пам`ять про минулі події, переживання справжніх і надії на світле майбутнє. Оскільки саме це явища безперервне, особистість інтегрує себе в цілісне утворення.

Структура самосвідомості, а саме динамічний її аспект неодноразово піддавався аналізу. У результаті з`явилося два терміни: «поточний Я», що позначає певні форми того, як людина усвідомлює себе в даний період, «тут і зараз», і «особистісне Я», що характеризується стійкістю і є ядром для всіх інших «Я поточних». Виходить, що будь-який акт самосвідомості відрізняється як самопізнанням, так і самопереживання.

Ще одна структура

Оскільки цією проблемою займалися багато вчених, більшість з них виділяли і називали свої компоненти самосвідомості. Ось ще один приклад:

• Ми можемо усвідомлювати близькі й віддалені цілі, мотиви своєї діяльності, хоча часто вони можуть бути прихованими і завуальованими («Я чинне»).
• Ми здатні зрозуміти, які якості реально нам притаманні, а якими тільки бажаємо володіти («Я реальне», «Я ідеальне»).
• Відбувається процес осмислення своїх когнітивних установок і уявлень про себе.
• Емоційне ставлення до себе, виміряти яке допоможе тест на самооцінку.

Згідно вищевикладеної інформації, самосвідомість включає в себе самопізнання (інтелектуальний аспект) і самоставлення (емоційний).

Вчення К. Г. Юнга

Велику популярність в психологічній науці, у вченні «Свідомість і психіка», отримала теорія К. Г. Юнга, австрійського лікаря-психіатра. Він стверджував, що в основі самосвідомості лежить протиставлення свідомої і несвідомої діяльності. За К. Юнгом, психіка володіє двома рівнями самоотображенія. На першому з них знаходиться самість, яка бере участь і в свідомих, і несвідомих процесах, тотально проникаючи в усі. Другий же рівень являє те, як ми думаємо про себе, наприклад, «Я відчуваю, що сумую», «Я люблю себе», і все це - продовження самості. Суб`єктність і об`єктно в одному флаконі.

Погляди гуманістів-психологів

Вчені гуманістичного напрямку в психології сприймають самість як цілеспрямованість всієї людської сутності, яка допоможе здійснити максимальний потенціал можливостей.

Критерієм того, як індивід буде до себе ставитися, стають інші особи. У такому випадку розвивається етнічна самосвідомість, а соціальні контакти, що несуть новий досвід, змінюють уявлення про те, які ми, і роблять його більш багатогранним. У свідомому поведінці проявляється не стільки те, який є людина насправді, скільки результат стереотипів, інтроекти про себе, що сформувалися в результаті спілкування з іншими людьми.

Для особистості важливо стати самою собою, залишатися такою і володіти вмінням підтримувати себе у важкі хвилини, щоб самоотношение до себе не змінювалося, а тест на самооцінку показував стабільні результати.

Рівні самосвідомості

Психологи виділили чотири рівні самосвідомості. Перший - безпосередньо-чуттєвий, який володіє інформацією про всі фізіологічних процесах, бажаннях організму, станах психіки. Це рівень самовідчуттів і самопереживання, які забезпечують найпростішу ідентифікацію людини.

Другий рівень - особистісний, або цілісно-подібний. Індивід усвідомлює себе діяльним, і проявляються самоактуалізірующіеся процеси.

Третім можна назвати рівень розуму, адже тут особистість осмислює зміст своїх інтелектуальних форм, рефлексує, аналізує, спостерігає.

Ну і четвертий рівень - цілеспрямована діяльність, що являє собою поєднання трьох попередніх, завдяки чому особистість адекватно функціонує в світі. Самоконтроль, самовиховання, самоорганізація, самокритика, самооцінка, самопізнання, самовдосконалення і ще багато інших саме - все це характеристики четвертого синтезованого рівня.

Структурні компоненти самосвідомості відрізняються інформаційним наповненням і мають зв`язок з таким механізмами, як уподібнення, тобто ототожнення індивіда з об`єктом або суб`єктом, і інтелектуальний аналіз (йдеться про рефлексії).

Категорія відносин

Самосвідомість в психології - це комбінація ставлення до себе і до оточуючих і очікування того, як інші люди будуть ставитися до людини (проективні механізми).

У зв`язку з цим відносини поділяються на види:

1. Егоцентричні - індивід себе ставить в центр і вважає, що саме він є самоцінністю. Якщо люди роблять так, як він хоче, значить, вони хороші.
2. Группоцентрической - це відносини в референтній групі. Коли ти в нашій команді, ти - хороший.
3. Просоціальние - в таких відносинах панує повага і прийняття один одного, так як будь-яка людина вважається самоцінністю. Роби те, що хочеш отримати взамін.
4. Естохоліческіе - це рівень духовних відносин, де вітаються такі шляхетні риси, як милосердя, чесність, справедливість, любов до Бога, до ближнього.

Патологічні форми феномена

При патологічних проявах самосвідомість схильне ураження в першу чергу, після нього вже йде звичайне свідомість.

Розглянемо, які бувають розлади:

• Процес деперсоналізації - характеризується втратою власного «Я». У такому випадку людина сприймає зовнішні події і відбуваються всередині як сторонній спостерігач, а не активний суб`єкт.
• Процес розщеплення основи особистості. Це дісоціація. Ядро ділиться на два, іноді три і більше почав, що мають чужі властивості, які можуть конфліктувати один з одним. Відомий науці випадок, коли в одній людині уживалося 24 (!) Особистості, у яких були свої спогади, інтереси, мотиви, темперамент, цінності і навіть голос. Кожне з цих почав стверджувало, що саме воно істинне, та інші просто не існують.
• Бувають порушення ідентифікації власного тіла. Його частини люди можуть сприймати як чужі, окремі.
• Сама патологічна форма - дереалізація. Людина втрачає контакт з реальністю, починає сумніватися в існуванні не тільки себе, а й усієї зовнішнього середовища. Дуже важке порушення особистості.

Висновок

Описаний у статті поняття важливо для розуміння різних процесів життя людини. Самосвідомість має відношення до багатьох аспектів особистості, відрізняється різноманітними проявами, може знаходитися як в нормі, так і в патологічному стані. Різні вчені виділяють свої компоненти, структуру, рівні та етапи. Цей феномен є надбудовою над людською психікою, свідомістю і залежить від оточуючих індивіда людей, що впливають на нього. Самосвідомість має свої особливості розвитку та формування в онтогенезі. Хоча область ця вже достатньо вивчена, але ще багато чого приховано і очікує дослідження.