Трудова міграційна політика Росії - боротьба протилежностей

У червні 2012 р президент РФ затвердив документ, що визначає довгострокову міграційну політику Росії до 2025 року. Сам факт розробки довгоочікуваної концепції говорить про те, що державні мужі нарешті повернулися обличчям до давно назріваючої проблеми, і міграційна політика РФ зацікавила можновладців. Адже тільки за офіційними даними, наданими ФМС Росії, на території федерації живуть і трудяться більше десяти мільйонів іноземців. Не секрет, що більшість з них в`їхало в країну нелегально. І це тільки офіційна статистика. Багато незалежні експерти називають набагато більш високі цифри, а газети рясніють заголовками про невдоволення корінного населення напливом заробітчан. Так чому ж характеризується державна міграційна політика сучасного періоду?

Перш за все, в Росії побутує два діаметрально протилежні думки про доцільність залучення робочої сили з ближнього зарубіжжя. З одного боку, владою неодноразово озвучується ідея про те, що тільки завдяки залученню трудових мігрантів, завдяки використанню більш дешевої, причому більш кваліфікованої робочої сили, можна утримати економічне зростання держави та добробут населення.

Але в реальності міграційна політика настільки не відрегульоване, що про масове притоці кваліфікованих кадрів говорити не доводиться. Виходячи з цього, випливає зовсім інша думка - про виникнення прихованого безробіття за рахунок використання праці мігрантів. Поступово зростає частка населення з низькими доходами, готова працювати із заниженим рівнем оплати праці, аби мати можливість працевлаштуватися. Низькооплачуване некваліфіковане виконання робіт не може привести до підвищення продуктивності праці, а без неї безглуздо вести мову про економічне зростання.

Ініціативи прем`єра Медведєва, який вважає, що міграційна політика повинна посилюватися за рахунок збільшення штрафів і введення суворої кримінальної відповідальності за організацію незаконної міграції, вже не є превентивними заходами. Роки безконтрольного безвізового в`їзду створили своєрідні інфраструктури у сфері міграційного законодавства. Залучені гастарбайтери створили свій налагоджений паралельний світ, зі своїми гілками негласної влади. Тим часом, повсюдно зростає невдоволення корінного населення, і не можна сказати, що висловлювані претензії несправедливі. Ряд російських регіонів перенасичений трудовими мігрантами, і подібна ситуація створює конкуренцію на ринку праці і виливається в соціальну напругу. Існуюча міграційна політика не вирішує питання податкових виплат, не визначає порядок медичного забезпечення приїжджих, не забезпечує баланс між мігрантами та місцевими жителями.

Принципи і завдання, закладені в вищезгадану концепцію, почасти покликані вирішити ряд виникаючих питань. Але аж надто часто ідеї та ініціативи, мимохіть висловлені у верхніх ешелонах влади, сприймаються як беззаперечне керівництво до дії і тягнуть за собою необдумані управлінські рішення. Міграційна політика та проблеми, з нею пов`язані, не можуть бути піддані рішенням, прийнятим на рівні емоцій. Жорсткість ступеня відповідальності за нелегальну міграцію не змінить багато в чому загальну несприятливу картину.

Домогтися позитивних зрушень в галузі трудової міграції можливо лише при комплексному підході до усвідомлення процесів, що відбуваються і поетапному їх виправленню. Залишається сподіватися, що ця концепція, як перший прийнятий документ, що визначає пріоритети державної міграційної політики, не залишиться озвученої лише на папері і усуне існуючі протиріччя між населенням Росії та приїжджими робітниками.