Соціалістичні країни світу

З 1940-го до 1950-го року країни з соціалістичною ідеологією називалися «країнами народної демократії». До 1950-го року їх налічувалося п`ятнадцять. Які ж соціалістичний країни входили тоді в це число? Крім Радянського Союзу це були: НСРА (Албанія), СФРЮ (Югославія), ЧССР (Чехословаччина), НРБ (Болгарія), СРВ (В`єтнам), ВНР (Угорщина), СРР (Румунія), ГДР (частина Німеччини), ПНР (Польща ), КНР (Китай), МНР (Монголія), ЛНДР (Лаоська Республіка), КНДР (Північна Корея) і Республіка Куба.

Що відрізняло соціалістичні країни від інших країн світу? Що так дратувало представників капіталізму? В першу чергу - соціалістична ідеологія, в якій суспільні інтереси стоять вище інтересів особистих.

Драматичні події і поразка соці-алізма в Радянському Союзі не могло не відбитися на системі міжнародних відносин. Біполярний світ перетворився в світ багатополюсний. СРСР був досить впливовим суб`єктом. Його розпад ставив інші соціалістичні країни світу у вкрай скрутне і досить небезпечне становище: відстоювати свою політику і свій суверенітет їм довелося без підтримки самого могутнього раніше держави. Реакціонери всього світу були впевнені: і Корея, і Куба, і В`єтнам, і Лаос, і Китай впадуть через досить короткий час.

Однак на сьогоднішній ці соціалістичні країни продовжують будувати соціалістичне суспільство, а їх населення, до речі, становить чверть від населення всієї Землі. Можливо, трагічна доля Іраку, Югославії та Афганістану дозволила їм вистояти у найважчі 90-ті роки, що припали на розвал Союзу і призвели до хаосу. Належала раніше Радянському Союзу роль авангарду зважився взяти на себе Китай, на який стали рівнятися інші соціалістичні країни.

Розвиток соціалізму в цій країні зручніше розділити на два основних періоди: маоцзедуновскій (з 1949 року по 1978-й) і денсяопіновскій (що почався в 1979-му і триває понині.

Першу свою «п`ятирічку» Китай успішно виконав за допомогою СРСР, добившись щорічного економічного зростання в 12%. Частка його промислової продукції піднялася до 40%. На восьмому з`їзді КПК було заявлено про перемогу соціалістичної революції. У планах наступної «п`ятирічки» було намічено збільшення показників. Але бажання зробити величезний стрибок призвело до різкого спаду (на 48%) виробництва.

Засуджений за явні перегини Мао Цзедун був змушений залишити керівництво країною і зануритися в теорію. Але настільки стрімке падіння зіграло-таки позитивну роль: бурхливе зростання економіки був простимульований зацікавленістю у своїй праці кожного працюючого людини. Промислове виробництво вже через чотири роки зросла більш ніж удвічі (на 61%), а зростання показників сільськогосподарського виробництва перекрив позначку в 42%.

Однак так звана «культурна революція», що почалася в 1966-му році, занурила країну в некерований економічний хаос на дванадцять років.

Виводив КНР з кризи Ден Сяопін, який заглибився у вивчення праць теоретиків марксизму-ленінізму і виробив свій шлях до соціалізму, схожий з вітчизняної концепцією НЕПу. Зовнішня агресія КНР ще загрожувала, тому тривалість перехідного періоду повинна була скласти п`ятдесят років.

Третім Пленумом одинадцятого скликання було оголошено новий курс, який робив наголос на поєднання планово-розподільчої системи і ринкової, з масовим залученням інвестицій з інших країн. Крім того, заохочувалося освіту самостійних підприємств, сімейні підряди, нові відкриття в науці.

Молода соціалістична країна стрімко розвивалася:

- кожне десятиліття подвоювалося промислове виробництво-

- ВВП Китаю поступилося до 2005 року лише ВВП США-

- збільшився середньорічний дохід (до 1740 у.е. на особу) -

- показники взаємної торгівлі обійшли ті ж показники США на 200 млн у.о. (Незважаючи на обмеження Вашингтоном на ввезення китайської продукції) -

- золоті резерви перевершили запаси всіх країн, ставши найбільшими в світі-

- збільшилася, причому значно, тривалість життя китайців.

До досвіду розвитку КНР зараз придивляються багато країн, у тому числі її найближчі сусіди.