Небесний атлант Мі-26

Кінець шістдесятих став часом найбільш бурхливого розвитку радянської важкої транспортної авіації. Цей процес був обумовлений як чинної тоді військовою доктриною, так і потребами народного господарства. Як з`ясувалося в подальшому, потреба в таких важких транспортних машинах існує і понині, причому не тільки в Росії, але і в інших країнах, практично на всіх континентах.

Вертоліт Мі-26 був спочатку задуманий як глибоко модернізований варіант перевіреної часом і дуже хорошою гвинтокрилої машини Мі-6, але вже в процесі розробки інженерам конструкторського бюро М.Л. Миля стало ясно, що для виконання всіх умов технічного завдання доведеться розробляти абсолютно новий літальний апарат.

Досвід будівництва «літаючих кранів» КБ уже мало, на його рахунку були такі шедеври світового авіабудування, як Мі-12, Мі-8, Мі-10 і вже згаданий Мі-6. Тепер же належало перевищити свій власний рівень.

При великому виборі схем, КБ ім. Міля і генеральний конструктор Смирнов зупинилися на що стала традиційною одногвинтової. Схвалення аванпроекту пройшло в кінці 1971 року.

Одночасно із запуском проектно-конструкторських робіт по вертольоту, почалася і розробка турбовального двигуна. Їм займалося КБ «Прогрес», а потужність кожного з двох передбачених схемою Мі-26 моторів повинна була перевищувати 11 тисяч кінських сил.

Така сила потребувала і в особливих редукторах, за які авіаціонщікі, всупереч традиції, взялися самостійно. Робота всієї енергетичної установки управлялася автоматичної стабілізуючою системою обертів гвинта і синхронізації потужності.

Для полегшення 32-метрового восьмілопастного гвинта вертольота Мі-26 його виконали з металопластику, а втулку - з титану. Рульовий гвинт отримав склопластикові лопаті. Результатом усіх цих зусиль став відносно малу вагу величезної машини, він відповідав масі Мі-6 при обсязі вантажного відсіку і вантажопідйомності вдвічі більшою, ніж у нього.

Повітрозабірники захистили від пилу, а експлуатацію та наземне обслуговування максимально полегшили, зокрема, хвостова балка була обладнана спеціальним проходом для того, щоб техніки у разі необхідності могли проводити роботи без розбирання обшивки.

Перший прототип Мі-26 зійшов зі стапелів МВЗ в місті Панки восени 1977, а вже в грудні він піднявся в повітря, для початку на три хвилини. Перший тривалий політ двома місяцями пізніше пройшов вдало.

На міжнародному аерокосмічному салоні в Ле Бурже 1981 Мі-26 справив фурор. Він став найбільшим вертольотом у світі, а його конструкція настільки випередила час, що таким він залишається і понині. Вантажопідйомність гіганта становить 20 тонн.

Найважча в прямому сенсі, а часом і небезпечна робота доручається цим машинам. Їм доводилося розсікати радіоактивне повітря Чорнобиля, під вогнем вивозити біженців з палаючого Карабаху, плисти в розпеченому афганському небі. Не минули його і Таджикистан, і Чечня, і Югославія, і Камбоджа. Пофарбовані в білий колір з буквами "UN" на борту, Мі-26 побували і в інших гарячих точках: Бурунді, Сомалі, Східний Тимор.

Цей гігант завжди виконував унікальні рятувальні та транспортні роботи. Якщо літак або вертоліт здійснює вимушену посадку, то для його доставки до місця ремонту викликають Мі-26. Фото, на якому він несе під собою американський «Чинук», бомбардувальник «Бостон» часів війни чи гідроплан Бе-12, завжди викликають інтерес, адже такого не може жодна гвинтокрила машина в світі.