Аналіз ліквідності та ефективне управління банківською ліквідністю
Сучасні технології управління ліквідністю містять в собі два основних підходи: банк чи підприємство повинні мати запас ліквідних активів, або бути здатні швидко їх залучити. Дана альтернатива проявляється у виділенні в ній ліквідності- «запасу» (стаціонарна ліквідність) і ліквідності- «потоку» (динамічна величина, що характеризує поточну ліквідність). Аналіз ліквідності дозволяє зробити висновок про те, що зазначені підходи, стратегії та методи управління ліквідністю на практиці є досить ефективними.
Аналіз ліквідності страхової компанії, банку або підприємства має своєю метою адекватно оцінити кредитоспроможність банку або платоспроможність підприємства і можливість гарантувати виконання зобов`язань з фінансів перед партнерами. У найзагальнішому вигляді він являє порівняння засобів, які класифіковані і згруповані в порядку убування їх ступеня ліквідності.
Аналіз ліквідності показує, що всі активи слід класифікувати на чотири групи:
1. Найбільш ліквідні - використовувані для переважно поточних розрахунків.
2. Швидко реалізовані активи - платежі, за якими настануть протягом 1 року, наприклад, дебіторська заборгованість.
3. Повільно реалізовані - платежі, за якими будуть проводитися пізніше 1 року.
4. Важкореалізовані - використовувані тривалий період.
Перші три можуть постійно змінюватися, а тому більш ліквідні.
У сучасному суспільстві банки за своєю функціональної значущості банківську систему можна порівняти з кровоносною системою організму.
Залучаючи кошти, банки приймають на себе відповідальність за дотримання інтересів вкладників. Останні ж зацікавлені, щоб капітал довірений банку не постраждав. Виходячи з цього, банки повинні володіти всіма можливостями, до конкретного терміну виконати зобов`язання, не втрачаючи при цьому частини свого доходу. Ця здатність банку і характеризується дефініцією банківська ліквідність.
Останні події на світових фінансових ринках, аналіз ліквідності, підтвердили необхідність вдосконалення банківського сегмента в тісному взаємозв`язку з реструктуризацією економіки.
З самого початку кризових проявів у світовій економіці Центробанк не прогнозував сильних негативних наслідків. Передбачалося, що відбудеться лише непрямий вплив за допомогою підвищення цін на фінансові ресурси при запозиченнях на іноземних ринках і зменшення ресурсів нерезидентів. Але навіть цей цілком сприятливий на погляд керівництва нашого центрального банку сценарій ніс у собі істотне збільшення ризику банківської ліквідності.
Однак якщо шкоди стабільності банківського сектора не було завдано ззовні, то він виник зсередини економічної системи. Стан та результати діяльності банків в чому залежать від умов, в яких доводиться працювати. Найтяжкі кризові наслідки в різних галузях економіки, щільно залежних від партнерства з Європою, не змогли не відбитися і на банківській системі. Знизився обсяг реалізованих послуг, стався найсильніший відтік ресурсів, різко збільшилася частка проблемних кредитів, банки відчули нестачу ліквідності. Саме тоді, і саме завдяки підтримці Центробанку вдалося мінімізувати негативні наслідки для банків комерційних.
В результаті банківська система постраждала від кризи відносно, через меншої залежності від зарубіжних інвестицій.
Аналіз ліквідності ряду банків, наслідки глобальної економічної кризи і безліч інших факторів надає проблемі вдосконалення управління ліквідністю особливу значимість.
Розглядаючи її теоретичні основи, застосовувані сьогодні в банківській справі, спочатку слід зауважити, що одиницею економічної діяльності будь-якого підприємства є угода чи, стосовно банку, - операція. Виходячи з цього, ліквідність банку можна визначити як показник, що відображає зміну стану банку в ході проведення банківських операцій. Отже, управління ліквідністю банку є ні що інше, як організація банківських операцій таким чином, щоб забезпечити наявність необхідної суми платіжних засобів в необхідний момент.