Стандарти аудиторської діяльності виявлення шахрайства та помилок

Стандарти аудиторської діяльності передбачають, що в процесі аудиторської перевірки аудитор повинен прийти до достовірних знань про виявлені факти. Національні стандарти аудиту стверджують, що вірогідність - це повна доведеність факту.

Всі остаточні висновки аудитора має бути перевірятися системою посвідчувальних фактів. На думку ряду фахівців, якість докази визначається:

1) наближених до реального собитію-

2) встановленням причинного відповідності між фактом і доказательством-

3) надійністю джерел. На цьому грунтуються і внутрішні стандарти аудиторської діяльності.

Відповідно до першим пунктом застосовуються три основні класи доказів: природні, штучні і раціональна аргументація. Стандарти аудиторської діяльності передбачають, що основою поділу є факти, на яких базується твердження. На жаль, існуючі правові норми і сформовані традиційні стандарти аудиторської діяльності не повністю регулюють питання про те, як повинен вчинити аудитор, якщо за договором, укладеним з радою директорів, він встановив присвоєння деякої суми грошей керуючим або головним бухгалтером фірми. Думається, що, насамперед, він зобов`язаний довести це до відома директорів, які в свою чергу повинні довести факти до відома, залежно від розміру розкрадання, зборів акціонерів, оскільки аудитор згідно закону повинен повідомляти засновникам відомості про порушення законодавства.

Якщо аудитор при перевірці виявив, що частина правління або виконавчий директор несуть відповідальність за дії або упущення, які, як правило, тягнуть за собою обов`язки з відшкодування шкоди, або що частина правління або виконавчий директор діяли з порушенням закону, він повинен зазначити це в звіті. Перед аудитором виникає також проблема - чи повідомляти про зловживання слідчим органам. Тут важливо мати на увазі, хто є власником підприємства або фірми.

Якщо підприємство державне, то відповідно до статті Кримінального кодексу це є «недонесення про ... тяжкому злочині». Сучасні стандарти аудиторської діяльності встановлюють принцип, що якщо в ході перевірки всіх обставин розрахунків з бюджетом, аудитор встановив заниження платежів до бюджету, то йому слід допомогти бухгалтеру підприємства правильно скласти розрахунок з податків і рекомендувати внести відповідні зміни до балансу. Повідомляти податкову службу не слід, бо це суперечить статусу аудиторської діяльності як системи незалежності фінансового контролю. Діяльність аудитора передбачає страхування відповідальності клієнта, так як це справа страхових організацій. При всій значимості, відображених у нормативних актах показників, їх виявилося явно недостатньо для об`єктивної, достовірної оцінки економічної неспроможності в ході аудиторської перевірки.

Платоспроможність сучасного ринкового підприємства не може характеризуватися тільки поточною ліквідністю його активів і не може служити підставою для підозр у шахрайстві. Тому такі порушення можуть бути лише проміжною характеристикою стану фінансів підприємства чи інших перевірених ресурсів. За допомогою здійснення підприємством ефективних заходів, його репутація може бути відновлена без особливо відчутного впливу на його платоспроможність і фінансову стійкість в цілому.

Таким чином, аудиторська перевірка не повинна служити знаряддям встановлення і припущення протиправних дій, це не її функція і робити це за допомогою фінансового аудиту просто неправомірно.