Види істини у філософському знанні

Захована чи істина у вині або «ніщо не істинно, все дозволено»? На ці та багато інших питань намагаються відповісти філософи не одне тисячоліття. З кожною новою спробою відшукати справжнє знання на Землі обітованій з`являється ще більше нерозв`язних на даний конкретний момент запитань і парадоксів. У даній статті ми коротко опишемо різні види істини в гуманітарній науці й філософії.

Перш ніж переходити безпосередньо до класифікації, варто відзначити, що в сучасному гуманітарному знанні виділяють стільки істин, скільки професій і родів діяльності існувало й існує в різних суспільствах. Так, для релігійної людини нещастя ближнього - це кара за його гріхи або боже знамення, для юриста це може бути злочин чи порушення закону, а для поета і письменника - зворушлива і чарівна історія боротьби людини з його горем. Всі ці види істини мають право на існування, оскільки лежать у різних полях знання.

Згідно найбільш популярною класифікації, істина підрозділяється на абсолютну і відносну. Перша - це повне і ціле знання про об`єкт або феномен. З іншого боку, відносна істина говорить про те, що абсолютна є недосяжною. Неможливо осягнути всього в знанні, хоча можна до цього наблизитися. Такі види істини у філософії дали початок двом теоріям: метафізики, яка стверджує, що абсолютне знання реально, і релятивізму, сетующему за відносність будь-якого знання.

Ще з давніх часів люди сумнівалися в абсолютності істини. Софісти в Давній Греції висловлювали релятивістські погляди по відношенню до цього, за що були розкритиковані Сократом. Гоббс, Дідро, Декарт і Лейбніц після християнської схоластики в XVI столітті також доводили, що ідея створення світу богом як абсолютна істина має безліч прогалин і по суті неспроможна.

Служіння відносній істині яро критикує Фрідріх Ніцше у своїй роботі «Так говорив Заратустра». Її відносність проявляється в переконаннях народу або одного з правителів. Видаючи за істинне знання неправдиву теорію, якою, наприклад, в середині ХХ століття була євгеніка, людина маніпулює іншими в своїх корисливих цілях. Справжній же філософ, на думку німецького имморалист, повинен служити справжньою, нетрансцендентной істині.

Як зрозуміти, що таке істина? Її критерії та види описані в багатьох філософських та інших наукових працях. Якщо говорити коротко, то істина повинна підкорятися законам логіки, не суперечити вже відкритим фактам науки, відповідати фундаментальному знанню, бути простою і зрозумілою, застосовуватися на практиці, а також не повинна залежати від людства.

Види істини, про які вже було сказано вище, доповнюються також і об`єктивним її типом. Така істина являє собою знання, яке не залежить від діяльності окремого індивіда і людства в цілому.Які б види істини ні існували, філософи вважають, що їх можна пізнати тільки через досвід, відчуття, розум. Або ж, як казав Іван Карамазов у романі Ф. М. Достоєвського: «Якщо Бога немає, все дозволено».