Війна в Осетії: історія великої брехні і ганебної боягузтві.

Дата 08.08.08 для більшості жителів Осетії, як і для величезної кількості росіян, навряд чи коли-небудь буде асоціюватися з початком Олімпійських ігор. У ту ніч, коли в мирний і беззбройний Цхінвалі увійшли грузинські танки, все інше перестало бути важливим. І надовго в пам`яті залишаться не спортивні досягнення, а сльози, біль і тонни брехні, з-під завалів якої і сьогодні важко витягти крихту правди.

Війна в Південній Осетії 2008 має дуже коротку історію - вона тривала менше тижня, але її кривавий слід зачепив занадто багатьох, щоб вона пройшла непоміченою. Між почався опівночі 8 серпня ракетним обстрілом сплячого міста і завершенням військової операції «з примусу грузинської влади до миру», датованим 12 серпня - дві тисячі смертей і майже повністю зруйнований древнє місто.

За проявленої грузинськими військовими жорстокості і по безглуздості вчинених ними злочинів війна в Осетії не знала аналогів в сучасному світі. Єдине порівняння, яке робили очевидці тих подій - це найстрашніші епізоди Другої Світової Війни. Навряд чи можна було собі уявити, що в сучасному світі цивілізовані люди здатні танками давити вагітних жінок і старих, живцем спалювати цілі сім`ї і кидати гранати в підвали з людьми. Але все це, на жаль, було. Були багнети, встромленого учасниками елітних військових підрозділів Грузії в живіт вагітної жінки, були танки, душили дітей, були спалені з власних автомобілях заживо сім`ї.

Здавалося б, війна в Осетії відкрила світові очі на безумство не тільки президента незалежної Грузії, але і на відверте божевілля його солдатів, бо якою б ти не одержав наказ, тільки ти приймаєш рішення натиснути на курок, навівши автомат на дитину. Але якимось незбагненним для розсудливої людини чином, все трапилося зовсім інакше. На російських миротворців, які ціною своїх життів рятували мирне населення Цхінвалі від безглуздої бойні, полилися з західної преси цебри бруду.

Дії Росії були названі агресією проти вільного грузинського народу, спробою захоплення незалежної країни, а влада Росії, за допомогою самих густих чорних фарб, перетворили на тиранів, які мріють про захоплення нових земель. Більш ніж лояльне ставлення США до Грузії змусило держсекретаря встати на сторону Саакашвілі і заявити, що війна в Осетії 2008 була повністю спровокована російською стороною. Західна пропаганда, ніби згадавши часи холодної війни, оскаженіло почала звинувачувати Москву в усіх смертних гріхах, не шкодуючи епітетів і створюючи картину мало не гітлерівської Німеччини. Донині день оцінки заходу щодо цієї війни носять далеко неоднозначний характер.

Навіть ганебні факти втечі «елітних» військ, що зрозуміли, що їм доведеться мати справу не тільки з беззбройними людьми похилого віку, а й зі справжніми військовими, не знайшли висвітлення в зарубіжній пресі. А між тим війна в Осетії, немов лакмусовий папірець, виявила незбагненну і незрозумілу боягузтво грузинських військових, які залишили не тільки полі бою, а й місця своєї постійної дісклокаціі під час панічної втечі.

І на цьому тлі смішний спробою виправдатися служили заяви грузинської влади про те, що російські намагалися дійти до Тбілісі. Вже якщо б намагалися, то дійшли б - навряд чи знайшовся б навіть десяток сміливих грузинських військових, що встали б на шляху у по-справжньому професійної армії.

Війна в Осетії привела до сумних підсумками: зруйноване місто відновлювали не один рік, дипломатичні відносини Москви і Тбілісі перестали існувати як такі, але найстрашніше не в цьому. Найстрашніше - це розуміння того, що і в сьогоднішньому світі є люди, готові за наказом свого напівбожевільного вождя пробудити в собі сплячого звіра і почати рвати, вбивати й палити, не замислюючись про наслідки.