Теорія офіційної народності

У Росії з часів царювання Петра Першого правлячі кола визнавали необхідність створення власного стану освічених людей. Однак ситуація складалася дуже суперечливо. Справа в тому, що в Росії "люди освічені" ставали найчастіше "підривниками" основ - противниками абсолютизму. У зв`язку з цим, згодом Микола Перший досить неоднозначно ставився до освіти. Адже питання про розвиток освіти в Росії був тісно взаємопов`язаний і з іншим питанням, більш важливим - зі збереженням існуючого ладу.

Ідеологом "охоронного", консервативного внутрішньополітичного напрямку був Уваров (міністр освіти). Він вважав першорядним завданням виявити початку, які складають відмітні особливості Росії, належать тільки їй. Саме він в 1832 році сформулював загальновідому тріаду "народність, самодержавство, православ`я". Ця тріада стала основою. На ній базувалася теорія офіційної народності Уварова.

Враховуючи принципові відмінності в історичному розвитку Росії і Європи, міністр освіти задався метою з`єднати формування культури і освіти та ідею про необхідність самодержавства в якості форми політичної системи, здавна властивою російській державі. Слід зазначити, що західноєвропейське просвіта породило революційні конфлікти. У Росії ж "порядок" встояв, так як спирався на незрозумілі і невідомі для Європи початку. Теорія офіційної народності поєднувала в собі просвітницькі ідеї і думки про єднання, добровільному союзі народу і государя. При цьому передбачалося відсутність протилежних класів. Разом з цим автор теорії офіційної народності визнавав самодержавство як єдино можливу форму правління в Росії. Під православ`ям малося на увазі притаманна тільки російським людям виключно глибока релігійність. Відповідно до віковим досвідом, теорія офіційної народності стверджувала, що самодержавство було єдиною формою, що сприяла підтриманню існування східного християнства, яке, в свою чергу, відображало внутрішню морально-релігійну позицію державної влади.

Підкоряючись завданню про збереження існуючого ладу в країні, Уваров висунув свою концепцію. Полягала вона в створенні таких навчальних закладів та дисциплін, які не тільки не будуть шкодити державній системі, а й стануть разом з цим однією з найбільш надійних опор для самодержавства. Залишилося вирішити тільки питання про зміст передбачався освіти. Проте міністр освіти не міг заперечувати, що розвиток нових дисциплін в Росії без залучення ідей сучасної науки Європи не представлялося можливим. Слід зазначити, що до цього часу основи, на яких базувалася теорія офіційної народності, проявлялися в деякому роді стихійно. З розвитком концепції міністр ставив перед собою завдання про підпорядкування всієї системи "исконно русского" просвіти. Таким чином, освіта, формуючись і розвиваючись у встановлених концепцією рамках, не змогло б розхитати існуючий порядок.

Теорія офіційної народності визнавала кріпосне право як благо для держави і народу. Ця система передбачала особисту залежність однієї людини від іншого, підпорядкування вищестоящому, грунтуючись на законослухняних селянських масах. Порядок і дисципліна, любов до царя, громадянське покора, підпорядкування влади уряду вважалися найкращими людськими якостями. Таким чином, в теорії офіційної народності як не можна краще було відображено дух епохи Миколи Першого.