Історична довідка: Запорізька Січ

Багато хто вважає, що Запорізька Січ - це одне-єдине зміцнення, що знаходилося в районі острова Хортиця, але це абсолютно помилкова думка. Насправді під цією назвою історія об`єднала цілий ряд центрів дніпровського козацтва, які змінювали один одного послідовно. І перебували вони у різних місцях пониззя Дніпра, південніше дніпровських порогів (звідси і назва «Запорізька»).

Перша Запорізька Січ - це Хортицька фортеця (Хортицька Січ), заснована в 1552 році князем Дмитром Вишневецьким на острові Мала Хортиця. Вона була зруйнована кримсько-турецькими військами вже в 1557 році, але її ідея - добре укріплений військовий табір - незабаром відродилася в образі наступних січових об`єднань.

У загальній складності історія Запорізької січі налічує вісім Січей, кожна з яких існувала від 5 до 40 років: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам`янська, Олешківські і Підпільненську.

Які звичаї і порядки там панували? Відомо, наприклад, що для прийому на Січ чоловік повинен був бути вільним, неодруженим, говорити по-українськи, сповідувати православ`я (або хреститися в православну віру). Після прийняття в козаки він повинен був пройти військову підготовку, яка тривала близько семи років.

Єдиним органом влади на Січі була Рада, на якій вирішувалися всі найважливіші питання. Ради проходили 1 жовтня, потім 1 січня і на другий чи третій день Пасхи. Також, Рада могла бути скликана в будь-який час за бажанням більшості козаків. Рішення, прийняті на Раді, були обов`язковими для всіх і кожного.

Громада всіх козаків Запорізької Січі називалася Кош. Ділився він на 38 куренів, які були самостійними військовими одиницями. У кожному курені знаходилося від декількох десятків до декількох сотень козаків. Крім того, у слова «курінь» було й інше значення - так називалося житлова будівля, в якому і перебував «військовий курінь».

Незважаючи на те, що всі рішення приймалися на Радах, Запорізька Січ мала главу, яким був кошовий отаман. Крім основних своїх повноважень, він мав право підписувати смертні вироки для винних козаків. Особливо тяжкими злочинами вважалися наступні: вбивство козаком іншого козака будь-яке, навіть дрібне, воровство- бійка в нетверезому стані-дезертірство- грабіж місцевого населення.

Про запорізьких козаків, їх стійкості, мужності, нестандартних прийомах боротьби ходило безліч легенд. І факт залишається фактом - вони могли успішно протистояти сильним, численним і добре озброєним противникам.

У 1775 році російська імператриця Катерина II підписала маніфест, згідно з яким Запорізька Січ не тільки знищувалася, а й офіційно зараховувалася до Новоросійської губернії, що поклало кінець самостійного запорізькому козацтву. Причинами такого доленосного рішення послужили кілька подій.

По-перше, Росія уклала з Кримських ханством договір, за яким вона отримувала вихід до Чорного моря, тому необхідність у захисті південних кордонів відпала. А по-друге, козаки брали активну участь у повстанні Пугачова, тому Катерина II побоювалася, що повстання перекинеться і на Запорізькі степи.

5 червня 1775 почалася сумнозвісна ліквідація Запорізької Січі. Російські війська на чолі з генералом-поручик Петро Текелі підійшли до Запоріжжя вночі. Вони підібрали день, коли козаки святкували зелені святки і не були готові до бою. За підсумками ультиматуму Текелі Запорізька Січ була здана без бою. Казна і архів були конфісковані. Після цього Запорізька Січ була повністю зруйнована артилерією.

Після ліквідації своєї Січі, козаки поповнили ряди військ російської армії, а колишні старшини стали дворянами. Петро Калнишевський, останній отаман Запорізької Січі, був засланий в Соловецький монастир, де провів тяжкі 28 років до самої смерті. Частина козаків пішла на територію Туреччини, де вони заснували Задунайську Січ, яка змогла протриматися до 1828 року. Задунайські козаки билися на боці Туреччини, а також брали участь у придушенні повстань.