Невиконання рішення суду

У сучасному світі невиконання рішення суду зустрічається нерідко. Воно передбачає повну відмову від виконання конкретних заходів, призначених судовою інстанцією в якості покарання з метою відновлення справедливості. Як правило, таке рішення обмежено конкретними часовими рамками. Якщо господарюючий суб`єкт не встигає або не може реалізувати поставлену задачу в термін, то він отримує попереднє попередження у формі письмового оповіщення. Подальше ігнорування судових заходів можна класифікувати як злісне правопорушення.

Невиконання рішення суду у підприємницьких відносинах виникає постійно. Пов`язано це з недосконалістю законодавчої бази, адже ні в одному правовому акті немає чітко описаного порядку, що регламентує процес добровільного виконання зобов`язань перед контрагентом. Саме тому господарюючі суб`єкти вдаються до примусового повернення заборгованості або відновленню власних прав. Для цього вони звертаються в відповідний судовий орган, а потім отримують виконавчий лист.

Згідно із загальними положеннями, боржник несе відповідальність за невиконання рішення суду. У теж час відмова від добровільного виконання не може бути покараний, потрібне додаткове розгляд і збудження виконавчого виробництва. А ця процедура може затягнутися на досить тривалий термін. Саме тому підприємці не бажають звертатися до органів судової влади і намагаються вирішити проблему власними силами.

Отже, само невиконання рішення суду знаходиться поза правових норм, адже відсутня чітка регламентація. Але сам факт незадоволення зобов`язань по відношенню до партнера є справою караним, що випливає з окремих статей Цивільного кодексу. Арбітражний суд, розглядаючи скаргу постраждалої сторони, може посприяти виходу з конфліктної ситуації шляхом нарахування штрафних санкцій в розмірі, передбаченому відповідним законом. Таким чином, держава стимулює відповідача до повернення боргу, адже він розуміє, що надалі наслідки будуть тільки гірше. Виплата штрафу в повному обсязі не означає, що виконання судового рішення може не проводитись.

Найчастіше судові органи розглядають скарги, що стосуються взаємних грошових зобов`язань. До відповідальності притягуються особи або організації, які розпоряджаються чужими фінансовими ресурсами на власний розсуд на основі договору про позику або кредитуванні у разі несвоєчасного повернення коштів або сплати боргу не в повному обсязі. Наприклад, коли боржник повернув тільки тіло кредиту, хоча за двосторонньою угодою він зобов`язаний повернути кредитору зазначену процентну суму. Крім того, покаранню підлягають і ті позичальники, які в процесі використання коштів завдали кредитору будь-які збитки.

Невиконання рішення суду може призвести до серйозних наслідків. Однак органи державної влади вітає обопільне бажання сторін вирішити проблему без довгих судових тяжб. У зв`язку з цим на всіх стадіях виконавчого провадження допускається укладення мирової угоди. В даний час відмова від виконання власних зобов`язань не лякає боржника, адже він розуміє, що для примусового виконання судового рішення постраждалій стороні доведеться витратити багато часу і сил. А далеко не кожна ділова людина зважиться на настільки болісну процедуру.

Уряд повинен вводити заходи щодо модернізації і прискоренню системи судових розглядів. У першу чергу необхідно викоренити бюрократію, яка змушує людей вести нечесну боротьбу. І, звичайно, слід приділити більше уваги кваліфікації приставів та інших співробітників даній області.