Конституція Німеччини 1871
Конституція Німеччини 1871 була прийнята установчими зборами 22 квітня і вступила в силу 4 травня. Вона юридично закріпила створення Німецької імперії, в яку входило 3 вільних міста і 22 монархії. Найважливіші повноваження були передані союзним владі, проте за державами збереглася і певна автономія. Положення союзних держав було нерівним. Найбільші привілеї були надані Пруссії.
Конституція Німеччини складалася з 14 розділів, що містять 78 статей. Вона розроблялася на основі окремих положень і принципів конституції 1867.
Главою імперії ставав прусський король. Він представляв інтереси держави в міжнародних відносинах, керував дипломатією, мав повної військовою владою, командував збройними силами, мав право на оголошення війни від імені імперії, мав вирішальним словом при вирішенні законодавчих суперечок. Крім того, він призначав канцлера (главу уряду) і чиновників.
Законодавча влада належала парламенту. Члени Бундесрату (верхньої палати) призначалися урядами входять в імперію держав.
Конституція Німеччини наділила Бундесрат не тільки законодавчою владою, а й значним обсягом виконавчої. Головою верхньої палати був канцлер, який призначався прусським королем. Компетенція верхньої палати включала бюджетно-фінансові справи, законодавство, укладення договорів і т.п. Для виконання законів канцлер міг видавати розпорядження, давати відомствам адміністративні вказівки, володів правом конституційного та законодавчого контролю. Рейхстаг (нижня палата) володів незначною владою і міг бути розпущений на підставі постанови Бундесрату.
Конституція Німеччини містила положення про формування нижньої палати шляхом прямих виборів населенням на 3 роки. При цьому депутати за здійснення своєї діяльності не одержували будь-якої винагороди. Їх вважали представниками народу, і не вони могли бути відкликані. Закони, прийняті Рейхстагом, повинні були обов`язково затверджуватися Бундесратом.
Уряд очолював канцлер, якому підпорядковувалися статс-серетарь, які були його заступниками по різних відомствах. Конституція Німеччини закріпила за урядом ряд повноважень. Так, воно відало керівництвом збройними силами, банківською справою, засобами зв`язку, кримінальним правом, санітарною службою та ін. Місцеві ж уряду здебільшого займалися виконанням імперських законів.
Конституційне право Німеччини в цей період було спрямоване на вирішення найбільш складних завдань, що стояли перед імперією, за допомогою військової сили. В Основному законі не міститься глав, присвячених правам і свободам громадян. Одна з глав, що є найбільш великою, що присвячується «військовій справі». У ній закріплена загальна військовий обов`язок, належність громадян протягом 7 років до складу армії та ін.
Об`єднання Німеччини призвело до значного економічного прогресу. Країна на тривалий час стала однією з найбільш індустріально розвинених у світі.