Непрямі витрати і основні способи їх розподілу

Непрямі витрати - це витрати підприємства, вироблені при виготовленні товарів декількох типів, їх можна назвати загальногосподарськими витратами. Вони є одним з найважливіших елементів при розрахунку собівартості продукції.

Досі для бухгалтерів залишається актуальним питання з приводу того, як правильно розподілити непрямі витрати і який метод обрати. Який би конкретно метод не був обраний, завжди існує частка спотворення і неточності. У зв`язку з цим завданням кваліфікованого фахівця вважається прийняття оптимального рішення, яке сприяло б мінімізації таких відхилень. Крім цього, грамотний співробітник при раціональному підході може значно поліпшити якісні характеристики, що відображають ефективність основної діяльності підприємства.

Отже, непрямі витрати включають витрати організацій на оплату праці адміністративному персоналу, всі витрати на комунальні послуги, орендні платежі, поточний ремонт обладнання і будівель. Такі види витрачання коштів не можна відразу віднести на собівартість продукції, тому співробітники відділу бухгалтерії спочатку акумулюють гроші на окремому рахунку, а потім із загальної суми здійснюється рознесення по конкретних статтях і видах продукції. Секрет успіху полягає в правильному виборі конкретних пропорцій розподілу.

Звичайно, в першу чергу бухгалтер розробляє і затверджує планову величину витрати, якої згодом повинні дотримуватися робітники. Наприклад, розподіл непрямих витрат в частині використання обладнання передбачає попередній розрахунок витрат на годину, що припадають на окремі види верстатів. Таким чином, витрачання коштів на підтримку верстатів та інших приладів в робочому стані визначається шляхом пропорційно встановленої бази. В якості такої найчастіше використовується заробітна плата робітників, зайнятих в основному виробництві, кошторисні елементні ставки.

Розглянемо докладніше систему розподілу залежно від заробітної плати. Для того щоб обчислити непрямі витрати, необхідно в першу чергу зібрати дані про розмір оплати праці основних робітників, відмічені в первинних документах фірми. Потім проводиться аналітична робота, спрямована на встановлення процентного співвідношення фактичних витрат і розміру зарплати. Отримуємо деякий коефіцієнтний значення, за допомогою якого можна провести рознесення по окремих видах продукції і типам робіт. Тобто знаходимо питома вага витрат по виробленим товарам.

Вищеописаний метод є досить простим у застосуванні, тому він використовується на більшості підприємств нашої країни. Однак у сучасних умовах він володіє істотними недоліками, так як непрямі витрати в чому залежать від ступеня автоматизації виробничого процесу. Відповідно, чим більше на підприємстві застосовуються нові інформаційні технології, тим менше даних витрат припадає на продукцію.

Серед інших способів розподілу витрат можна відзначити й інші, в основному в залежності від обраної бази. Наприклад, в якості пропорції виділяють наступні:

• обсяг випущеної продукції (застосовується в металургії і харчовій промисловості) ;
• граничну величину витрат (відповідає хімічним організаціям) ;
• обсяг ставок по кожному цеху в отдельності;
• по машино-годинах.

І на закінчення хочеться відзначити, що непрямі витрати слід розглядати як ефективний інструмент вдосконалення виробничого процесу. А при грамотному підході за допомогою нього можна значно поліпшити фінансове становище підприємства.