Централізація і децентралізація

Централізація і децентралізація являють собою дві системи державного устрою. В рамках першого поняття передбачено, що урядова влада бере участь у загальному регулюванні суспільного життя. Разом з цим вона прагне до керівництва діяльністю територіальних властей, підпорядковуючи своєму безпосередньому впливу багато або всі сторони територіальної життя. Децентралізація управління передбачає розмежування діяльності місцевої та державної влади. Це поняття має деякий спорідненість з терміном "самоврядування", однак, не тотожне йому. Децентралізація - поняття ширше, зважаючи на те, що передбачає повну автономію областей, федеративний устрій. При цьому самоврядування передбачає обов`язкову залежність від єдиної законодавчої влади. Разом з цим таке явище допустимо тільки в одній частині держави, для однієї або кількох його територій.

Спочатку централізація і децентралізація мали різний розвиток і поширення по території. При недостатній кількості шляхів сполучення послідовне збільшення державної влади з подальшим розподілом її впливу на всі сторони життя країни було неможливим. Разом з цим до неї прагнула певна частина населення, яка представляла правлячі кола. У формуванні єдиної регулюючої системи влада бачила політичний та економічний засіб експлуатації народної маси.



Централізація і децентралізація були відокремлених в стародавніх деспотичних державах. Так, влада призначала в окремі провінції сатрапів (правителів), вимагала війська і грошей від них. При цьому здійснити контроль над їх діяльністю влада не могла. Правителі ж на своїх територіях володіли практично повною самостійністю.

Централізація і децентралізація в Римській імперії були в деякій мірі врівноважені. Незважаючи на самодержавний лад і на те, що провінції були сформовані лише для підтримки єдиної державної влади, в державі визнавалося самоврядування в містах і провінціях.



Після падіння Римської імперії у всій Європі (за винятком Візантії) державний лад не передбачав централізацію. Це було характерно для багатьох держав того часу. При феодальному устрої також не було умов для формування центральної системи. Разом з цим до неї прагнула розвивається королівська влада. Наприклад, у Франції вона досягла найбільших успіхів. Згодом принципи французької монархії лягли в основу устрою республіки. Але при республіканському державному ладі у Франції використовується і принцип суверенітету. Однак управлінські повноваження знаходяться під контролем єдиної державної влади. При цьому самоврядування тут розвинене досить слабо.

Послідовне проведення централізації стало можливим тільки в 19 столітті. У цей період сформувалися сприятливі умови, зокрема, виникли і були добре розвинені шляхи сполучення, правильно функціонував телеграф, пошта.

Необхідно відзначити, що певні державні структури, у зв`язку зі своїми властивостями, можуть нормально існувати тільки в умовах централізованого управління. До таких структур відносять армію, міжнародну торгівлю, флот та інші. Засоби комунікації (телеграф, пошта), шляхи сполучення (залізниці) також не можуть бути без втрат надані у відання влади, чия компетенція поширюється на незначну область. Існування і розвиток цих сфер вимагають фінансування, управління яким здійснюється за одними принципами, однією владою.




» » Централізація і децентралізація