Фіскальна політика: переваги і недоліки її здійснення

Фіскальна політика - це державна політика у сфері оподаткування, яка повинна бути спрямована на досягнення цілей, пов`язаних із стимулюванням економічного зростання і повною зайнятістю населення, а також на вирішення завдань, поставлених структурної, соціальної та регулярної політикою.

У результаті її функціонування відбуваються суттєві зміни в видаткову і доходну частини державного бюджету. Дані фактори можуть здійснюватися як в автоматичному режимі на підставі змін в економічній ситуації (без спеціальних змін у законодавстві), так і завдяки цілеспрямованим заходам двох гілок влади. Саме залежно від використання економічних інструментів види фіскальної політики поділяються на дискреционную і недискреційну.

Дискреционную політику можна представити у вигляді внесення законодавчих змін до оподаткування і систему витрат уряду з метою забезпечення стабільності та досягнення основних цілей макроекономіки.

До основних інструментів даного виду відносять:

- Регулювання податкових надходжень за допомогою зміни кількості податків та їх ставок. Так, змінюючи податкову ставку, державою досягається утримання доходів від скорочення під час спаду або зниження доходів під час різкого збільшення темпів товарообігу. Цей інструмент використовується і в боротьбі з інфляцією.

- Забезпечення незайнятих людей роботою. Фінансування даного заходу здійснюється в основному з бюджету держави.

- Здійснення таких соціальних програм, як виплата пенсій по старості та інвалідності, різних допомог, дотацій на оплату освіти і т.д. Дані програми забезпечують стабілізацію економіки при різних хвилеподібних коливаннях функціонування країни.

Недіскреціонная фіскальна політика ґрунтується на взаємозв`язку податкових надходжень і витрат держави з активністю підприємницького сектора, а також змінами економічної кон`юнктури. Така взаємодія здійснюється автоматично і відразу відбивається на питомій вазі податків у дохідній частині бюджету і відповідних витрат на соціальні заходи у видатковій частині. Це можна показати на прикладі податку з доходів фізичних осіб. Адже із зростанням надходжень за цією статтею автоматично збільшується обсяг виплат допомоги з безробіття. При спостережуваних спадах в економічних процесах країни доходи населення різко зменшуються і, відповідно, знижуються надходження податків з зарплат до бюджету (прибутковий податок вилучається за прогресивною шкалою нарахування). У результаті зниження податкових надходжень з`являється бюджетний дефіцит, який є супутником падіння виробництва.

Фіскальна політика може бути класифікована і за іншою ознакою - стимулююча або стримуюча. Так, стимулююча політика застосовується під час загального економічного спаду і передбачає різке зниження податків і зростання державних витрат, які призводять до появи бюджетного дефіциту. Стримуюча фіскальна політика може бути використана під час високої інфляції і пов`язана зі збільшенням оподаткування і скороченням витрат уряду. За результатами її здійснення виникає бюджетний надлишок, який може бути направлений на погашення державних боргів.

При оцінці ефективності здійснення політики відзначається ряд факторів, що підтверджують обмеженість її можливого використання, а саме:

- різкі коливання в структурі державних витрат (наприклад, необхідність виділення додаткових коштів для державної обороноздатності, охорони навколишнього середовища та наукових досліджень) не дозволяють ефективно застосовувати і стимулюючу, і стримуючу політіку-

- висока ефективність від застосування інструментів фіскальної політики може бути досягнута тільки в короткостроковому періоде-

- присутній ефект запізнювання: у зв`язку з необхідністю затрачивания додаткового часу на прийняття відповідного нормативного документа, після вступу в дію якого позитивні результати з`являються тільки через якийсь період.

Однак висока ефективність застосування фіскальної політики може бути досягнута в її здійсненні спільно з грошово-кредитної.