Типологія культури

Типологією називається метод наукового пізнання, заснований на розчленування системи об`єктів та їх угруповання з використанням узагальнюючої моделі. Потреба в застосуванні зазначеного методу з`являється в тих випадках, коли необхідно вирішити задачу по впорядкованого поясненню і опису безлічі об`єктів, різнорідних за складом.

Типологія культури являють собою якісно-змістовну характеристику побутування культури. Виражається це в конкретно-історичних формах: релігійних, етнонаціональних, регіонально-територіальних та інших.

Типологія культури вважається одним з актуальних і дискусійних питань в сучасній теорії. Визначення статусу, смислового наповнення зумовлене головним принципом, відповідно до якого здійснюється аналіз контексту духовних цінностей і визначаються найбільш загальні якості.

Історична типологія культури має різні основи та напрямки. Авторами концепцій були соціологи, філософи, польові етнографи, діячі мистецтва, практики і теоретики. У дослідженні типологія культури стала застосовуватися широко в 18-19 століттях. Тоді вчені були захоплені пошуком єдиного плану.

В результаті розвитку складної теоретичної конструкції до кінця 19 століття утвердився погляд на тип. Відповідно до нього була сформована марксистська система. Вебером був розроблений метод визначення ідеальних типів. А в американській соціології став поширюватися метод конструювання.

Типологія культури, як метод науковий, ґрунтується на визначенні відмінності і подібності досліджуваних об`єктів. Мета при цьому у відображенні закономірностей структурування та розвитку модельованої системи. У підставі застосовується типологічний принцип, що задає напрямок теоретичного дослідження.

До основних принципів відносять: формаційний, концептуальний, цивілізований, релігійний, регіонально-територіальний, демографічний та інші. Їх виділяють відповідно до духовно-ціннісною орієнтацією, релігійним переконанням, характером взаємин з природою, класичними зразками, системністю цінностей та іншим.

Найбільш поширеним у вітчизняній науці вважається формаційний підхід. Цей принцип вказує зв`язок з домінуючим методом виробництва. Іншими словами, яким є спосіб виробництва, така і культура: капіталістична, рабовласницька, первіснообщинна та ін.

Цивілізаційний підхід використовують багато авторів. Його трактування залежить від розуміння самого терміну "цивілізація". Аналізуючи культуру відповідно до цього принципу, багато авторів доходять висновку про негативний вплив цивілізаційних процесів.

Концептуальний принцип дозволяє проводити дослідження відповідно до переважаючим в суспільстві світоглядом.

Відповідно до релігійним принципом культура поділяється на давню і таку, в якій госодствует одна з форм релігій світу (мусульманська, християнська, буддійська та інші). Іншими словами, класифікація здійснюється відповідно до двох напрямками вірування: монотеїзмом і політеїзмом.

Відповідно до регіонально-територіальним принципом здійснюється аналіз культури за характерною спільності рис, які притаманні конкретному регіону.

Згідно демографічним принципом виявляються особливості та спільності статевих і вікових ознак. Крім того, до уваги береться і щільність населення, склад, чисельність, зайнятість.

Найбільш же усталеним і поширеним є культурно-історичний принцип. Відповідно до нього визначаються форми найбільш загальних, суттєвих духовних цінностей. Сьогодні існує кілька історичних типів європейської культури. До найдавніших відносять природно-символічні цінності.

Типологія політичної культури здійснюється відповідно до встановленого державним режимом, способами реалізації влади, поглядами суспільства на структуру влади та іншим.