Типологія держави

Типологія держави і права може проводитися за різними критеріями відповідно до того чи іншим напрямком. До останнього часу єдиним в навчальній і науковій літературі було класово-формаційні напрямок. Відповідно до нього типологія держави здійснювалася з урахуванням економічного ладу в сучасному суспільстві, природи відносин (експлуататорської або неексплуататорской). Йшлося, таким чином, про сукупність найбільш значущих ознак, які властиві системам в однієї суспільно-економічної формації.

З розвитком світової політико-правової думки були вироблені й інші критерії, за якими проводиться типологія держави. Так, наприклад, Еллинек вважав, що, незважаючи на безперервне перетворення і розвиток, можна встановити певні причинні ознаки. Вони будуть надавати конкретного державі (або групі) протягом усієї його історії риси, які відносять його до певного типу. Еллинек поділяв системи на ідеальні та емпіричні.

Ідеальним типом німецький юрист вважав мислиме держава, що не існує в дійсності. Цій системі протиставлялася емпірична. Типологія держави відповідно до емпіричним підходом передбачає розгляд системи відповідно до характеру державного союзу, а також положенням, яке займає в цій системі індивід. Еллинек розрізняє сучасну, середньовічну, римську, грецьку і древневосточную систему.

Зазначене вище напрямок вважається сьогодні найбільш поширеним. Грунтуючись на понятті "цивілізація", воно являє собою цивілізаційний підхід до типології держави. Тойнбі (англійський історик) конкретизував і розвинув далі основне поняття. Він розумів під цивілізацією стан суспільства порівняно замкнутий і локальне, відрізняється спільністю географічних, економічних, культурних, психологічних, релігійних та інших факторів.

Новітні дослідження історії людства показали одномірність (однолінійність) формаційного пояснення системи розвитку і функціонування суспільства. У зв`язку з цим така типологія держави не відрізняється вичерпним, глобальним характером. За межами цього напрямку існує досить багато історичних явищ, які становлять глибинну сутність і особливості суспільства.

В першу чергу при проведенні аналізу економічних основ не враховується багатоукладність, що супроводжує майже всю суспільну історію з моменту переходу суспільства до цивілізованого стану. При обліку же цього фундаментального факту традиційні уявлення змінюються суттєво.

При використанні формаційного підходу відбувається суттєве звуження структури класових шарів і їх соціального складу. Це пов`язано з тим, що враховуються, головним чином, класи-антагоністи. Інші верстви суспільства відсуваються за межі вивчення, чи не вписуючись в традиційну модель.

Формаційний підхід істотно обмежує можливості аналізу культурного, духовного життя соціуму, укладаючи їх в коло тих ідей, цінностей і уявлень, які спрямовані на відображення інтересів основних класів-антагоністів.

Цивілізаційний підхід є більш широким і багатим, дозволяючи розрізняти не тільки класове протистояння, а й сферу їх взаємовідносин на підставі загальнолюдських цінностей. Стає можливим вивчення не тільки протиріч, але і спільності духовних принципів, що відбиваються в поведінці людей у різних сферах діяльності.

Цивілізаційний підхід, таким чином, дозволяє представити держава не тільки як інструмент політичного панування класу експлуататорів над класом експлуатованих. У політичній системі влада, крім усього іншого, є найважливішим фактором соціального, економічного, духовного розвитку соціуму, задоволення різних людських потреб, консолідації людей.