Предмет договору: правові наслідки некоректної індивідуалізації
Предмет договору - це одне з базових понять контрактного права. Письмово оформлена угода сторін має істотні умови - невід`ємні характеристики, без яких воно не має сенсу. В їх відсутність неможливо настання юридичних наслідків. Як правило, в тексті закону в кожному конкретному випадку прописані істотні умови. Але, згідно з Цивільним кодексом, предмет договору є таким, навіть якщо це прямо не встановлено статтею.
Іманентно властиве будь-якому контрактом істотна умова зі зрозумілих причин лягло в основу однієї з базових класифікацій угод. Так, предмет договору поставки - це добута сировинна продукція, засоби виробництва і паливо. Сюди ж відносяться матеріали, які були виготовлені. Визначення даного виду контракту, встановлене Цивільним кодексом, не містить вказівки на істотна умова. Отже, їм є те, з приводу чого укладено угоду - поставляються матеріали.
Предмет кредитного договору, у свою чергу, являє собою грошові кошти. Останні, однак, представлені не конкретними грошовими купюрами, а правом вимоги. Причина в тому, що кредитні організації пропонують своїм клієнтам фінансові кошти в безготівковій формі. Тому, фактично, контракт встановлює зміну власника грошової суми на певних умовах.
Таким чином, предмет договору - це індивідуалізований об`єкт, з приводу якого між суб`єктами виникають правовідносини. Від точності і коректності визначення істотної умови залежить можливість розглядати конкретний вид контакту в якості самостійної та унікальної форми угоди.
Неправильно сформульований предмет договору в даному випадку може спричинити не тільки зміна класифікації та дослідження договору як різновиду вже існуючого типу угоди, а й практично значущі наслідки. Останні можуть бути представлені у вигляді поширення загальних характеристик угоди, що знаходиться вище по ієрархії, на договір, який помилково розглянутий як його підвиду.
В результаті угода наділяється юридично значущими якостями, спочатку не относившимися до неї, змінюються сутність і правові наслідки контракту. Цивільний оборот продовжує потребувати в унікальному договорі, предмет якого був некоректно индивидуализирован, а законодавство поповнюється ще однією незатребуваною нормою, до того ж незабезпеченої дієвим механізмом реалізації.
Економічна діяльність розвивається, змушуючи право адаптуватися, і законодавець виробляє (або запозичує) нові форми легітимації господарських відносин. Зрозуміло, практика підносить ситуації, які потребують індивідуального підходу та регулюванні. Але аналіз цивільно-правової практики дозволяє зробити висновок, що сучасний стан договірного права відповідає основним потребам економічних суб`єктів. При цьому коректне вирішення актуальних питань цієї підгалузі (інституту?) Законодавства дозволить господарської діяльності розвиватися ще більш вражаючими темпами.