Оплата відрядження

Поїздки співробітників для виконання службового доручення поза свого міста називають відрядженнями. Робота, що має роз`їзний характер, не може визнаватися відрядженням. Витрати, пов`язані з такими поїздками, повинні відшкодовуватися.

Оплата витрат на відрядження передбачає відшкодування коштів, витрачених на:

- проживання-

- проезд-

- послуги зв`язку-

- оформлення документів тощо.

Крім того, повинні оплачуватися і добові із збереженням середнього заробітку (ст. 139 ТК), згідно з Постановою Уряду № 922 від 24 грудня 2011

Трапляється, що збережений середній заробіток виявляється менше середньої зарплати, яку міг би отримати співробітник, не покидаючи безпосередньо робочого місця. Тоді деякі керівники доплачують необхідну суму, керуючись фактичним заробітком.

Часто у відрядження входять і вихідні дні. Тут можливі варіанти:

- відрядження тривала (більше тижня) і співробітник змушений залишитися на місці службового доручення (тобто не повертається) -

- співробітник направлений у вихідні, щоб, з урахуванням дороги, почати виконання доручення з понеділка.

Виникає питання: чи повинна здійснюватися оплата відрядження у вихідні дні?

Розглянемо варіанти, коли вихідні співробітників проходять в точці відряджання.

1. Тут важливо врахувати, чи були вони зайняті роботою в ці дні. Згідно з пунктом 9 в Постанові Уряду № 749 від 13 жовтня. 2008, середній заробіток працівника, колишнього у відрядженні, з урахуванням днів перебування в дорозі (і вимушених зупинок), повинен зберігатися відповідно дням роботи, передбаченим графіком. Крім того, роботодавець зобов`язаний оплатити здійснену у вихідні дні діяльність у подвійному розмірі (ст. 153 ТК). Керуючись цією ж статтею, працівник має право вибрати: "відгуляти" вихідний пізніше з оплатою в розмірі одинарному (не в подвійному), або отримати дворазову оплату за "зіпсовані" вихідні.

Якщо співробітник, перебуваючи у відрядженні, залучався до роботи у свої вихідні дні (з підтвердженням у наказі), середній заробіток не збережеться, і кожен день підлягає оплаті відповідно ст. 153 ТК. Якщо співробітник у вихідні дні до роботи притягнуто не був, то і оплата відрядження проведена не буде.

2. Другий варіант - виїзд (або повернення) у вихідні. На практиці такі дні найчастіше залишаються без оплати. Керівник може дозволити "відгуляти" їх пізніше (і документально такі відгули зазвичай не оформляються). Але це неправильно.

Ці дні повинні теж оплачуватися подвійно або одинарно, але з наданням окремого дня для відпочинку згодом. Час відпочинку - період, коли працівник, будучи вільним від виконань трудових обов`язків, може проводити його на власний розсуд (ст. 106 ТК), а що співпадає з від`їздом (або приїздом) день для відпочинку використаний бути не може (принаймні, повноцінно) , отже, він повинен визнаватися робітникам.

Тут постає ряд нових питань: що подвоювати при отриманні працівником оплати, відповідної окладу? Як повинно бути оплачено час, проведений людиною в дорозі? Чи видається подвійна ставка в дні приїзду / від`їзду незалежно від кількості витрачених на дорогу годин? Нормативними документами таке положення, на жаль, не врегульовано.

Ці питання, мабуть, доцільніше вирішувати наступним чином. Відповідно ст. 132 ТК, зарплата, крім іншого, залежить і від витраченої праці. Тому, якщо співробітником витрачено, припустимо, лише 2,5 години з вихідних, то подвійна денна ставка явно була б завищеною. А якщо він повернувся додому в неділю після 23.00, то, навпаки - заниженою, оскільки стандартний денний заробіток обчислюють з восьми годин, а в цьому випадку витрачено набагато більше.

Більшість керівників оплачує діяльність робітників у вихідні дні, враховуючи кількість відпрацьованих ними годин. Мабуть, така оплата відрядження в цій ситуації була б найбільш розумною. У будь-якому випадку, кожен варіант має закріплюватися в локальних нормативних актах організації.