Сучасне історична освіта: тенденції та перспективи

Реформи 1990-х і 2000-х років в системі освіти призвели до того, що процес навчання і виховання опинився в глибокій системній кризі. Особливо сильно кризові явища торкнулися гуманітарні предмети, зокрема такий предмет як історія. Шкільна та вузівська історична освіта перестало відповідати тим вимогам, які йому висуваються. А які ж ці вимоги?

На мій погляд, історична освіта має насамперед виховувати в школярах та студентах почуття патріотизму, гуманізма- виробляти шанобливе ставлення до культури, традицій народів своєї країни та світу. З іншого боку, історична освіта має бути спрямоване на формування умінь і навичок учнів і студентів аналізувати факти і події не тільки минулого, а й теперішнього часу, вміти бачити історичну перспективу. По-третє: історична освіта не повинно бути віддільна і від основного принципу самої історичної науки, а саме історизму.

Історизм - це принцип пізнання речей і явища від їх виникнення, становлення та розвитку в конкретно історичних умовах. У зв`язку з цим хотілося б зауважити, що сучасні підручники геть ігнорують принцип історизму. За ним незрозуміло як, коли і чому виникає та чи інша подія, той чи інший факт. В результаті, читання сучасних підручників виникає відчуття, що всі історичні події та факти виникли самі по собі, самі по собі жили і живуть. Зв`язки між ними не простежується. Тим самим втрачається головна нитка всесвітнього історичного розвитку людства, не кажучи вже про те, що нагромадження подій і фактів без пояснення причинно-наслідкових зв`язків веде спотворення самої історії як процесу, де все взаємопов`язано між собою. Ні, що з нічого не виникає, і нікуди нічого безслідно не зникає - так можна охарактеризувати історизм. Саме, цей принцип, сьогодні відсутня майже у всіх сучасних підручниках з історії. Чому?

Біда в тому, що авторам, складовим сучасні шкільні підручники з історії, доводиться враховувати спочатку порочну двох концентерную систему навчання, коли одні й ті ж події, факти, стадії розвитку, викладати як для першого концентра (5-9 класи), так і для другий - 10 - 11 класи. Крім того, Єдиний державний іспит з історії будується більше на фактологічної основі, ніж на аналітичній базі. Школярам, що здають ЄДІ з історії доводиться більше запам`ятовувати факти, події, дати, персоналії, ніж міркувати про те, чому ця подія відбулася, чому саме в цей відрізок часу, а не раніше чи пізніше, і яких наслідків воно привело. В результаті, втрачається зв`язок між подіями і фактами, а учні перестають розуміти і знаходити причинно-наслідкові зв`язки між готельними фактами, персоналіями та подіями. А адже, це і є те, що складає основу історії- є головним законом всього історичного розвитку людства.

Втрата історичної перспективи - ось одна з головних негативних тенденцій, що виникли в результаті непродуманої реформи системи шкільної освіти. Інша негативна тенденція полягає в тому, що сьогодні загублена найважливіша виховна функція шкільної історичної освіти. До цих пір, починаючи з 1990-х, не вироблені принципи історичного виховання. Якщо в радянській школі історичне виховання будувалося на принципах громадянськості і комуністичного світогляду, то сьогодні немає і цього. Замість того, щоб дати школярам принципові орієнтири, вчителям доводиться займатися тим, що сипати перед ними (образно кажучи) «фантиками», видаючи їх за «цукерки». На словах начебто все виглядає красиво і заманливо - виробити патріотичні почуття, виховати толерантність, гуманістичний світогляд, формувати громадянську позицію. На ділі ж все зводиться до словоблуддю так, як невідомо на чому і на яких засадах формувати ці почуття, які приклади служать цим цілям. Адже навіть для простої оцінки історичної особистості, матеріалів підручників не те, що не вистачає, а їх там просто немає.

Таким чином, сьогодні в наявності негативна тенденція всього шкільної історичної освіти, яку можна охарактеризувати як деградацію. Подолати процес деградації цілком можливо. Для цього, насамперед, необхідно відмовитися від двох концентерной системи навчання та перейти до лінійної системі. По-друге: взяти за основу історичного навчання стадиальную теорію до підходу до історичного розвитку. По-третє: створити умови для неформального, а реального історичного навчання і виховання. А, це можна зробити тільки тоді, коли замість горезвісного ЄДІ знову ввести традиційний іспит, і замість простого запам`ятовування дат, подій, фактів, персоналій почати давати школярам реальні знання на основі принципу історизму, навчати їх визначати причинно-наслідкові зв`язки, давати власну оцінку, як фактам, так і історичним особистостям. Такий підхід цілком можливий, і більше того він просто необхідний. Тільки таким чином, можна подолати всі негативні наслідки шкільної реформи 1990-х і нульових років.

Перспективним у цьому плані є такий напрямок в шкільній історичній освіті, як перехід до лінійної системі навчання, але не з тих підручниками, які є на сьогоднішній день. Потрібні зовсім інші підручники, в яких будуть зібрані не стільки фактів, скільки повинні бути визначені головні моменти у всесвітньому історичному розвитку, історії нашої країни.

Підводячи підсумки потрібно сказати, що головна тенденція сучасної історичної освіти поки, що далека від вирішення головних завдань, якими є:

1. Формування нових методів навчання, заснованих на стадиальной теорії і на принципі історизму.
2. Приділяти більше увагу не стільки запам`ятовування фактів, скільки вміти давати цим фактам правильну оцінку, визначати історичну перспективу і моделювати історичне минуле, аналізувати сьогодення і передбачати майбутнє.
3. Перейти від голослівних гасел до реальної системи історичного виховання, заснованого на історичних прикладах.