Дидактика в педагогіці - це що?

Дидактика (від грец. «Дідактікос» - «навчальний») являє собою галузь педагогічного знання, що вивчає проблеми навчання і освіти (основні категорії дидактики) в педагогіці. Дидактика, педагогіка, психологія є суміжними дисциплінами, запозичують один у одного понятійний апарат, методи дослідження, основні принципи і т.д. Також свою специфіку мають основи дидактики спеціальної педагогіки, спрямованої на процес навчання і освіти дітей, що мають аномалії розвитку.

Диференціація понять

Одним з ключових в дидактиці є поняття навчання і його компоненти - вчення і викладання, а також поняття освіти. Основним критерієм диференціації (як визначає дидактика це в педагогіці) є співвідношення цілей і засобів. Так, освіта являє собою мету, навчання ж є засобом досягнення даної мети.

У свою чергу, навчання включає в себе такі компоненти, як викладання і навчання. Викладання являє собою систематичне керівництво педагогом навчальною діяльністю учнів - визначення обсягу і змісту даної діяльності. Вчення є процесом засвоєння учнями змісту освіти. Воно включає в себе як діяльність педагога (інструктаж, контроль), так і діяльність самих учнів. При цьому процес вчення може проходити як у формі безпосереднього контролю з боку викладача (на уроці), так і у формі самоосвіти.

Основні завдання

У сучасній дидактиці прийнято виділяти наступні завдання:

• гуманізація процесу навчання,
• диференціація та індивідуалізація процесу навчання,
• формування міжпредметних зв`язків між досліджуваними дисциплінами,
• формування пізнавальної активності учнів,
• розвиток розумових здібностей,
• формування морально-вольових якостей особистості.

Таким чином, завдання дидактики в педагогіці можна розділити на дві основні групи. З одного боку, це завдання, орієнтовані на опис і пояснення процесу навчання та умов його реалізації- з іншого - на розробку оптимальної організації даного процесу, нових навчальних систем і технологій.

Принципи дидактики

У педагогіці дидактичні принципи спрямовані на визначення змісту, організаційних форм і методів навчальної роботи у відповідності з цілями і закономірностями процесу виховання і навчання.

В основі даних принципів використовуються ідеї К. Д. Ушинського, Я. А. Коменського та ін. При цьому мова йде виключно про науково обґрунтованих ідеях, на які спирається дидактика в педагогіці. Так, наприклад, Я. А. Коменським було сформульовано так зване золоте правило дидактики, згідно з яким у процесі навчання повинні бути задіяні всі органи чуття учня. Згодом дана ідея стає однією з ключових, на яку спирається дидактика в педагогіці.

Основні принципи:

• науковості,
• міцності,
• доступності (посильності),
• свідомості і активності,
• зв`язку теорії з практикою,
• систематичності і послідовності
• наочності.

Принцип науковості

Він спрямований на формування в учнів комплексу наукових знань. Принцип реалізується в процесі аналізу навчального матеріалу, його основних ідей, які виділяє дидактика. У педагогіці це навчальний матеріал, який відповідає критеріям науковості, - опора на достовірні факти, наявність конкретних прикладів і чіткого понятійного апарату (наукові терміни).

Принцип міцності

Даний принцип також визначає дидактика в педагогіці. Що це таке? З одного боку, принцип міцності обумовлений завданнями навчального закладу, з іншого - закономірностями самого процесу навчання. Для опори на набуті знання, уміння і навички (ЗУНи) на всіх наступних етапах навчання, а також для їх практичного застосування необхідно їх чітке засвоєння і тривале утримання в пам`яті.

Принцип доступності (посильності)

Акцент робиться на реальних можливостях учнів таким чином, щоб уникнути фізичних і психічних перевантажень. При недотриманні даного принципу в процесі навчання, як правило, відбувається зниження мотивації учнів. Також страждає працездатність, що призводить до швидкої стомлюваності.

Інша крайність - надмірне спрощення досліджуваного матеріалу, що також не сприяє ефективності навчання. Зі свого боку, дидактика як галузь педагогіки визначає принцип доступності як шлях від простого до складного, від відомого до невідомого, від часткового до загального і т.д.

Методи навчання, згідно з класичною теорією Л. С. Виготського, повинні орієнтуватися на зону «найближчого розвитку», розвивати сили і здібності дитини. Іншими словами, навчання має вести за собою розвиток дитини. При цьому даний принцип може мати свою специфіку в певних педагогічних підходах. Наприклад, у деяких системах навчання пропонується починати не з близької матеріалу, а з головного, ні з окремих елементів, а з їх структури і т.д.

Принцип свідомості і активності

Принципи дидактики в педагогіці спрямовані не тільки безпосередньо на сам процес навчання, але також на формування відповідної поведінки учнів. Так, принцип свідомості і активності увазі цілеспрямоване активне сприйняття учнями досліджуваних явищ, а також їх осмислення, творчу переробку і практичне застосування. Йдеться насамперед про активності, спрямованої на процес самостійного пошуку знань, а не на звичайне їх запам`ятовування. Для застосування даного принципу в процесі навчання широко використовуються різні методи стимулювання пізнавальної активності учнів. Дидактика, педагогіка, психологія в рівній мірі повинні орієнтуватися на особистісні ресурси суб`єкта навчання, у тому числі на його креативні та евристичні здібності.

Згідно з концепцією Л. Н. Занкова, вирішальними в процесі навчання є, з одного боку, осмислення учнями знань на понятійному рівні, а з іншого - розуміння прикладного значення даних знань. Необхідно оволодіння певною технологією засвоєння знань, що, у свою чергу, вимагає від учнів високого рівня свідомості і активності.

Принцип зв`язку теорії з практикою

У різних філософських навчаннях практика одвіку виступала критерієм істинності знання і джерелом пізнавальної діяльності суб`єкта. На даний принцип спирається і дидактика. У педагогіці це є критерієм ефективності отриманих знань учнями. Чим більше отримані знання знаходять свій прояв у практичній діяльності, тим інтенсивніше проявляється свідомість учнів у процесі навчання, тим вище їх інтерес до даного процесу.

Принцип систематичності і послідовності

Дидактика в педагогіці - це насамперед упор на певну систематичність переданих знань. Згідно основним науковим положенням, суб`єкт може вважатися володарем дієвого, справжнього знання тільки в тому випадку, коли у нього є у свідомості чітка картина навколишнього зовнішнього світу у формі системи взаємопов`язаних між собою понять.

Формування системи наукових знань повинно проходити в певній послідовності, заданої логікою навчального матеріалу, а також пізнавальними можливостями учнів. При недотриманні даного принципу швидкість процесу навчання значно сповільнюється.

Принцип наочності

Я. А. Коменський писав про те, що процес навчання повинен будуватися на особистому спостереженні учнів та їх чуттєвої наочності. При цьому дидактика як розділ педагогіки виділяє кілька функцій наочності, що варіюються в залежності від специфіки певного етапу навчання: зображення може виступати в якості об`єкта вивчення, в якості опори для осмислення зв`язків між окремими властивостями предмета (схеми, малюнки) і т.д.

Таким чином, відповідно до рівня розвитку абстрактного мислення учнів виділяють наступні види наочності (класифікація Т. І. Ільїної):

• природна наочність (спрямована на предмети об`єктивної реальності);
• експериментальна наочність (реалізується в процесі експериментів і дослідів);
• об`ємна наочність (використання моделей, макетів, різних фігур і т.д.);
• образотворча наочність (здійснюється за допомогою малюнків, картин і фотографій);
• звуко-образотворча наочність (за допомогою кіно- і телематеріалов);
• символічна і графічна наочність (використання формул, карт, схем і графіків);
• внутрішня наочність (створення мовних образів).

Основні дидактичні концепції

Розуміння сутності процесу навчання є основним моментом, на який спрямована дидактика. У педагогіці це розуміння розглядається насамперед з позиції домінуючою мети навчання. Можна виділити кілька провідних теоретичних концепцій навчання:

• Дидактичний енциклопедизм (Я. А. Коменський, Дж. Мільтон, І. В. Баседов): у якості домінуючої мети навчання виступає передача максимального за обсягом досвіду знань учням. Необхідні, з одного боку, інтенсивні освітні методи, забезпечувані педагогом, з іншого - наявність активної самостійної діяльності самих учнів.
• Дидактичний формалізм (І. Песталоцці, А. Дистерверг, А. Немейер, Е. Шмідт, А. Б. Добровольський): акцент з кількості отримуваних знань переноситься на розвиток здібностей та інтересів учнів. Основною тезою стає древнє вислів Геракліта: «Многознание розуму не навчає». Відповідно, необхідно насамперед сформувати в учня навик правильно мислити.
• Дидактичний прагматизм або утилітаризм (Дж. Дьюї, Г. Кершенштейнер) - навчання як реконструкція досвіду учнів. Відповідно до даного підходу оволодіння соціальним досвідом повинно проходити за допомогою освоєння всіх видів діяльності суспільства. Вивчення окремих предметів замінюється практичними заняттями, спрямованими на прилучення учня до різних видів діяльності. Учням, таким чином, надається повна свобода у виборі дисциплін. Основний недолік даного підходу - порушення діалектичному взаємозв`язку практичної та пізнавальної діяльності.
• Функціональний матеріалізм (В. вікон): розглядається інтегральна зв`язок пізнання з діяльністю. Навчальні дисципліни повинні орієнтуватися на ключові ідеї світоглядного значення (класова боротьба в історії, еволюція в біології, функціональна залежність в математиці і т.д). Основний недолік концепції: при обмеженні навчального матеріалу виключно провідними світоглядними ідеями процес отримання знань набуває редукований характер.
• Парадигмальний підхід (Г. Шейерль): відмова від історико-логічній послідовності в процесі навчання. Матеріал пропонується представляти фокусно, тобто акцентувати увагу на певних типових фактах. Відповідно, відбувається порушення принципу системності.
• Кібернетичний підхід (Є. І. Машбиц, С. І. Архангельський): навчання виступає як процесу обробки і передачі інформації, специфіку якої визначає дидактика. Це в педагогіці дозволяє використовувати теорію інформаційних систем.
• Асоціативний підхід (Дж. Локк): основою навчання вважається чуттєве пізнання. Окрема роль відводиться наочним образам, сприяючим такий розумової функції учнів, як узагальнення. В якості основного навчального методу використовуються вправи. При цьому не враховується роль творчої діяльності і самостійного пошуку в процесі отримання знань учнями.
• Концепція поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна). Навчання повинно проходити через певні, взаємопов`язані між собою етапи: процес попереднього ознайомлення з дією і умовами його виконання, формування безпосередньо самої дії з розгортанням відповідних йому операцій- процес формування дії у внутрішній мові, процес трансформації дій в згорнуті розумові операції. Дана теорія має особливу ефективність, коли навчання починається з предметного сприйняття (наприклад, у спортсменів, водіїв, музикантів). В інших випадках теорія поетапного формування розумових дій може мати обмежений характер.
• Управлінський підхід (В. А. Якунін): процес навчання розглядається з позиції управління і основних управлінських етапів. Це мета, інформаційна основа навчання, прогнозування, прийняття відповідного рішення, виконання даного рішення, комунікаційний етап, контроль і оцінка результатів, корекція.

  

Як уже згадувалося вище, дидактика - це розділ педагогіки, що вивчає проблеми процесу навчання. У свою чергу, основні дидактичні концепції розглядають процес навчання, з погляду панівної освітньої мети, а також у відповідності з певною системою взаємини педагога і учнів.