Теорія навчання і її типи
Теорія навчання - це самостійна частина науки педагогіки. Її також прийнято називати дидактикою (від грецького «дідактікос» - виховує, повчаючий). Вчителів у школах Стародавній Греції називали дидаскалами, оскільки на них були покладені обов`язки не тільки дати молоді певні знання, а й виховати їх справжніми громадянами. Поступово в розмовній мові це поняття набуло презирливе значення: «прагнення всіх повчати, зайво моралізувати».
Але німецький педагог В. Ратке повернув даному терміну втрачене значення - мистецтво освіти або наукова теорія навчання. У праці Яна Амоса Коменського «Велика дидактика» вказується, що ця теорія поширюється не тільки на дітей у школі, «вона вчить всіх усьому», а тому вона універсальна. І дійсно, в процесі нашого життя ми кожен день дізнаємося щось нове, і те, наскільки добре ми засвоїмо інформацію, залежить від способів її подачі. Методи, прийоми і типи дидактики розробляли в подальшому такі видатні вчені, як В.І. Загвязінскій, І.Я. Лернер, І.П. Подласий і Ю.К. Бабанський.
Таким чином, сучасна теорія навчання досліджує взаємодію і взаємозв`язки «виховує» викладання з пізнавальною діяльністю школярів. Вона ставить перед собою завдання вдосконалення навчального процесу, розробки нових ефективних педагогічних технологій. До того ж вона описує і пояснює процес виховання і освіти. Наприклад, дидактика на різних етапах процесу навчання закликає використовувати різні форми і методи пізнавальної діяльності: викладач - учні- школяр - книга- дитина - клас та інші.
Таким чином, теорія навчання каже, що знання засвоюються нами не самі по собі, не ізольовано, а в єдності з принципами їх подачі і практикою їх застосування. Причому кожна наука має свою специфіку подачі матеріалу: фізика, хімія, інші прикладні дисципліни в корені відрізняються від процесу навчання музиці чи філософії. На цій підставі дидактика виділяє предметні методики. Крім цього, вважається, що дана наука виконує дві основні функції: теоретичну (дає загальні поняття учням) і практичну (прищеплює їм певні навички).
Але також не слід скидати з рахунків найголовнішу завдання педагогіки - виховання самостійної особистості. Людина не тільки повинен засвоїти теоретичні знання та застосовувати їх так, як йому пояснив викладач, а й творчо підходити до використання цих вихідних теорій і практик, щоб бачити щось нове. Ця область педагогіки отримала назву «теорія розвиваючого навчання». Її основи висунув ще в XVIII столітті Песталоцці, вказавши, що в людині від народження закладено стремленя до розвитку. Завдання ж учителя - допомогти цим здібностям розвинутися повною мірою.
Радянська педагогіка виходила з принципу, що виховання і одержання інформації повинні випереджати, вести за собою розвиток схильностей і талантів учнів. Тому вітчизняна теорія навчання будується на таких принципах: високий рівень труднощі для всього класу (розрахований на найобдарованіших дітей) - примат теоретичного матеріалу-швидкий темп оволодіння матеріалом- усвідомлення учнями самого процесу навчання. Розвивальне навчання орієнтоване на потенційні можливості учня, щоб «підстьобнути» їх повністю розкритися.