Педагогічна антропологія та її соціальні функції

Сучасна педагогіка пройшла кілька етапів у своєму становленні як науки. Одним з них є педагогічна антропологія - вчення, яке неодноразово піддавалося гонінням з ідеологічних міркувань в СРСР. Основною причиною такого «тернистого шляху» стало те, що вона передбачала розглядати виховний процес не тільки як акт систематичного впливу на людину офіційних інститутів держави і суспільства, а й неінституціональних факторів природи, спадковості, середовища соціального проживання. У цьому сенсі педагогічна антропологія являє собою комплексне вчення, яке найтіснішим чином взаємопов`язане з такими науковими дисциплінами, як психологія, соціологія, психіатрія, історія, генетика і т.д.

Стосовно до проблем шкільного виховання це означало, що виховну роль школи не слід розглядати як домінуючу по відношенню до решти чинників, або навіть єдину (були й такі гіпотези). На думку представників даного наукового напрямку не меншу роль у вихованні відіграють і об`єктивні середовища - суспільство, сім`я, ментальність народу, традиції та вірування, і навіть природно-кліматичні умови.

Виходячи з цієї тези, психолого-педагогічна антропологія стверджує, що для успішного досягнення цілей виховання необхідно враховувати досягнення різних наук, де, як стверджував Ушинський, «вивчається тілесна і душевна» сутність індивіда. У 20-ті - 30-ті роки ХХ століття в Радянському Союзі сформувалася ціла наукова школа педагогів-антропологів, які підкреслювали необхідність комплексного підходу до розгляду факторів, що детермінують виховання.

У числі найбільш видатних представників цієї школи - Ушинський, Севостьянов, Узнадзе. Найбільшого поширення серед наукової та педагогічної громадськості отримала педагогічна антропологія Ушинського. Саме тому Ушинський, беручи участь у роботі з формування системи радянського педагогічної освіти, навіть пропонував створювати не просто педагогічні навчальні заклади та факультети, а антропологічні. На його глибоке переконання, такий підхід міг забезпечити розширення меж людського світогляду і світорозуміння і, як наслідок, сприяти формуванню людини радянського майбутнього.

Ушинський та його педагогічна антропологія стверджували принципи всебічного розвитку особистості, для чого мало просто навчити людину писати, читати і рахувати. Таке однобоке навчання, на думку педагогів-антропологів, може призвести до того, що людина виросте зовсім непристосованим до умов динамічно змінюється соціальної дійсності, а тому стане «баластом» в будівництві нового суспільства, під яким малося на увазі комуністичне. На практиці це означало, що кожен педагог і вихователь повинен бути підготовлений таким чином, щоб вміти використовувати будь-які факти навколишньої дійсності для виховання. Тільки в цьому випадку може бути забезпечено всебічний вплив на характер, почуття і якості молодого покоління.

Радянська педагогічна антропологія вказувала при цьому, що слід уважно вивчати передовий педагогічний досвід Західної Європи та інших країн, але не слід сліпо їх копіювати, так як це само собою суперечить головній ідеї педагогічного антропологізму.

Раціональний антропологизм в педагогіці передбачає врахування всіх соціокультурних, ментальних, історико-політичних обставин формування особистості, які зумовлюють її розвиток на базі психофізіологічних властивостей індивідів. Відповідаючи на питання про поєднання соціокультурного та психофізичного компонентів у вихованні, педагогічний антропологизм пропонує використовувати як критерій принцип природосообразности, який полягає в тому, щоб гармонійно поєднувати у виховному процесі досягнення як природничих наук, так і гуманітарних.