Французьке Просвітництво

Просвітництво (ідейна течія в 17-18 століттях) засновано на переконанні, що в пізнанні того природного порядку, який відповідає справжньої природі суспільства і людини, вирішальну роль відіграє розум і наука. Просвітителі причиною людських нещасть вважали релігійний фанатизм, невігластво і мракобісся. Будучи супротивниками феодально-абсолютистського режиму, вони виступали за громадянську рівність і політичну свободу.

Французьке просвітництво своє яскраве вираження отримало в 1715-1789 роки, і невипадково, що цей період отримав назву «вік Просвітництва» (siecle des lumieres). Воно об`єднало прогресивно мислячих представників мистецтва, натуралістів, філософів, юристів та інших.

Французьке просвітництво 18 століття створило принципово нове уявлення про співвідношення держави і людини, про пріоритети та головних орієнтирах сучасного освіченого індивіда, про його етичної відповідальності як носія вищого авторитету - розуму.

У 18 столітті у Франції з розвитком буржуазних відносин і зміцненням торгівлі феодалізм став пережитком, що виявляється тільки в становості будови суспільства. Буржуа, на відміну від попередників, вважали, що здійснення зрушень у кращу сторону можливо тільки завдяки застосуванню такої потужної заходи, як просвітництво - оволодіння знаннями, освіта, яка правильно зорієнтує розум і позбавить від забобонів.

Французьке просвітництво стало найзначнішим явищем у Європі. Для його прихильників роль розуму була вище віри, вони виступали проти абсолютизму, церкви, за свободу мислення і художньої творчості. У цей період активно формується самосвідомість буржуазії.

Починаючи з 30-40-х рр. 18 століття, з першою хвилею просвітницького руху естетичні та філософські суперечки стали набувати більшої гостроти і різкість. З 1757 року на регулярному Салоні в Парижі почали демонструватися різні твори мистецтва, що дають поживу для бурхливих обговорень.

Філософію французького просвітництва, виступала частіше у блискучій літературній формі, відрізняє її радикальна соціальна та антиклерикальна спрямованість.

«Патріархами» просвіти у Франції вважаються французькі просвітителі Вольтер і Монтеск`є, які заклали його основи і до кінця 40-х рр. залишалися його лідерами, поступившись потім сцену новому поколінню. Монтеск`є не судилося побачити його розквіт (60-70 рр.), Проте, Вольтер в ці роки користувався великою повагою і популярністю.

Вольтер, Руссо, Монтеск`є, Гольбах, Дідро, Гельвеція, Даламбер - це ті великі люди, які змогли здійснити грандіозний задум - створити багатотомну «Енциклопедію», в якій об`єдналися функції виховання громадян, пропаганди науки, оспівування творчої праці. Енциклопедисти, як називали просвітителів, різко критикували державний порядок, релігію, старі погляди на суспільство і природу. Без надзвичайно важливого раціонального зерна, що міститься в їх навчаннях, немислимий був би не лібералізм, ні демократизм, ні соціалізм 19 століття.

Просвітництво вважається різновидом людських утопій, що мають потужне реальний зміст. Французьке просвітництво як раз і є найбільшої людської утопією. Її фундаментальною рисою світогляду і доктриною є утопізм і ілюзорність. Просвітителі-класики не уявляли причин, умов і наслідків своєї діяльності, ось чому вони ставили великі, але в підсумку нездійсненні, недосяжні цілі.

Класичність моделі освіти передбачає її неповторність і відому унікальність, однак, саме принципи його французької моделі стали мірилом, критерієм будь-якого іншого аналогічного ресувні. Французьке Просвітництво стало виразником всього спільного, що притаманне даному процесу як феномену світової культури.