Документарний акредитив

У міжнародній торгівлі має місце кілька ключових проблем. Одним із завдань є зниження ризику неплатежів за товари або непостачання. Ще в 17-му сторіччі виник досить надійний інструмент цього зниження - кредитне лист. З плином часу цей лист перетворилося на сучасний "документарний акредитив" (accredo - лат. довіряю).

Теоретично розрахунки відповідно до "довірчої" схемою можуть здійснюватися в рамках внутрішньої торгівлі. Однак на практиці така оплата акредитивом зустрічається дуже рідко.

Дана схема дає як постачальнику, так і покупцеві стовідсоткову гарантію забезпечення надійності угоди. Разом з цим, документарний акредитив пов`язаний із складним документообігом. У зв`язку з чим підвищується вартість всієї процедури. Тому документарний акредитив найчастіше використовується в великих угодах, а не в дрібних. Крім того, така система використовується при встановленні взаємин з новим або недостатньо надійним партнером. У деяких державах для будь-яких угод на зовнішньому ринку необхідно відкривати документарний акредитив відповідно до традиції (наприклад, в Індії) або з законодавством (наприклад, в Узбекистані).

Останнім часом, як відзначають аналітики, інтерес до даної системи зростає безупинно.

Документарний акредитив - це договір. Він містить зобов`язання від банку-емітента. Згідно з цим договором банк від свого імені або по клієнтському дорученням проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов`язується вчинити виплату на користь бенефіціара (вигодонабувача) або доручити іншій виконуючому (банку) здійснити цей платіж.

Проведення операцій відповідно до вищевказаної системою передбачає наявність наступних учасників:

1. Авізуючого банку-бенефіціара. Відповідно до доручення банку-емітента він оповіщає (авизует) вигодонабувача про відкриття акредитива і його умов. Авізуючий банк жодної відповідальності за виконання положень договору не несе.
2. Банку-емітента, який відкрив акредитив.
3. Бенефіціара - вигодонабувача. Цій особі призначається виплата чи на його користь відкривається акредитив.
4. Виконуючого банку. Він відповідно до доручення банку-емітента здійснює виплату проти визначених у договорі документів. Часто виконуючий є авизующим одночасно.
5. Заявника акредитива - платника, який подав обслуговуючому банку заявку на відкриття договору.

Таким чином, у процедурі бере участь п`ять суб`єктів. Однак, як правило, на практиці їх четверо. А в окремих випадках кількість учасників може бути скорочено до трьох. При цьому авізуючий банк виступає в ролі не тільки виконуючого, а й емітента.

Акредитив являє собою певний засіб платежу, але не є при цьому формою розрахунку. Фахівці часто вказують на відмінність в поняттях "метод платежу" і "форма розрахунку". Перше склалося в умовах міжнародної торгівлі, і є більш комплексним і широким, ніж друге визначення, яке застосовується в російському фінансовому праві.

Кожен акредитив, строго кажучи, унікальний. Під кожен формується свій договір. Разом з цим мають місце загальні критерії, відповідно до яких всі акредитиви поділяються на кілька груп.

Таким чином, розрізняють непокриті і покриті, безвідкличні та відкличні договори.

Непокритим акредитив називають у випадку, якщо банком-емітентом гарантується виплата навіть за відсутності коштів на рахунку заявника (надається кредит). Операція називається покритої у випадку, якщо безпосередньо після заяви банком на рахунку заявника бронюється сто відсотків коштів, необхідних для виплати.

Відзивним акредитив називають в тому випадку, якщо банк-емітент у будь-який час може змінити або навіть анулювати його, не попереджаючи бенефіціара. Безвідкличної договір можна змінювати або анулювати тільки після згоди вигодонабувача.