Безоплатне користування: теорія на службі практики
При регулюванні відносин, пов`язаних з правами на речі, завжди виникає одне, але дуже важливе питання: наскільки безоплатна угода, предметом якої виступають неживі об`єкти? Отже, в теорії і практиці цивільного права склалася певна традиція їх поділу на оплатне і безоплатні. Перші можуть бути представлені орендою, купівлею-продажем, лізингом. Ну а найяскравішим прикладом другого виступає безоплатне користування.
Цей інститут договірного права веде свою «родовід» з римського законодавства. Таке тривале існування пояснюється досить просто: безоплатне користування є гнучким інструментом тимчасового обороту речей. Щоб зрозуміти це, достатньо вивчити теорію його регулювання.
Що може бути надано в безоплатне користування?
Такого роду договір передбачає, що по ньому можуть бути передані тільки «неспоживані» речі. А це, в свою чергу, означає, що в процесі виконання контрагентами обов`язків щодо їх використання всі основні характеристики залишаються в початковому або близькому до нього вигляді. А тому даного типу угода повинна іменуватися «безоплатне користування майном», тому цивільне законодавство і наука включають в поняття «речі» та інші об`єкти, які в силу своїх характеристик не можуть в ході використання залишатися в своєму натуральному, початковому вигляді.
Крім того, майно в безоплатне користування (як об`єкт договору) володіє ще однією характеристикою, воно є індивідуально-визначеним. Тобто, домовляючись про укладення угоди, контрагенти зобов`язані виділити передане майно з ряду схожих з ним за допомогою спеціального уточнення.
Також слід пам`ятати про те, що безоплатне користування стосується як рухомого, так і нерухомого майна. Але при цьому перше підлягає детальному опису. Пов`язано це з тим, що законодавець зобов`язує контрагента «повернути річ в натурі», що значно легше зробити, якщо мова йде про рухоме майно.
Ознаки договору
Безоплатне користування - це інститут, що будується на певних ознаках, головним з яких є його безоплатність. Дана кваліфікація означає, що ссудодатель (особа, яка надає речі) не розраховує, що в обмін на його дії ссудополучатель виплатить винагороду у вигляді матеріальних цінностей. Проте перший вправі припускати і прямо вказувати в договорі те, що витрати по угоді будуть покладені на контрагента, у тому числі і ті, які пов`язані з утриманням майна.
Другою ознакою є тривалий характер договору. Безоплатне користування майном може бути укладена на термін до дев`яноста дев`яти років, якщо мова йде про нерухомих речах. Відносно рухомих наукою і законодавством тимчасовий проміжок взагалі не встановлено. А, отже, сторони можуть домовитися про як завгодно тривалому терміні.
Третя ознака полягає в двоякому тлумаченні моменту вступу договору в силу. Так, сторони самі можуть визначити такий, вибравши між моментом підписання або моментом фактичної передачі і закріпивши це в тексті угоди.
Четверта ознака полягає в тому, що обидві сторони володіють особливим правовим статусом. Договір прямо передбачає, що майно в безоплатне користування накладає на учасників угоди певне коло обов`язків. Ссудодатель зобов`язаний передати у користування річ, а ссудополучатель - прийняти, зберігати і повернути її в натуральному вигляді.
Слід враховувати зазначені ознаки при складанні договору, тому саме вони формують триступеневу структуру, яка закріплюється при письмовому фіксуванні. А саме:
- визначення майна-
- термін його використання-
- повернення майна.
І, отже, складаючи текст договору, цілком розумним представляється використання теоретичних конструкцій в практичному застосуванні.